Червоний Дракон - Томас Харріс
– Не знаю, але присягаюся, що він бачив місіс Джекобі або навіть усю родину ще до того, як побачив їхній будинок. Якщо він не слідкував за ними із самого Детройта, то вперше запримітив місіс Джекобі десь між десятим квітня, коли вони переїхали до Бірмінгема, і останніми числами квітня, коли вони замінили двері. Приблизно в цей проміжок часу він побував у Бірмінгемі. Організація туризму вже перевіряє ці дати?
– І копи також, – відповів Кроуфорд. – Скажи мені ось що: як він дізнався, що з підвалу є вхід до будинку? На це не варто розраховувати, особливо в південних штатах.
– Він бачив будинок ізсередини, жодних сумнівів.
– Твій друзяка Меткаф іще має виписки з банківських рахунків Джекобі?
– Звісна річ.
– Перевірмо, яких майстрів вони викликали додому між десятим квітня і кінцем місяця. Знаю, ми вже перевіряли всі послуги в них удома за пару тижнів до вбивств, та, може, варто продивитися раніше. Так само з Лідсами.
– Ми завжди вважали, що він мав змогу оглянути зсередини будинок Лідсів, – сказав Ґрем. – З алеї скляні двері на кухні не видно. Там заґратований ґанок. А він мав склоріз напоготові. І Лідси не викликали додому жодних майстрів аж за три місяці до вбивства.
– Якщо він так завчасно наглядає сім’ї, то, може, ватро було перевірити й дати наперед. Тепер перевіримо. Проте щодо Лідсів… коли він знімав показники лічильника в алеї за два дні до вбивства Лідсів… може, він бачив, як вони заходять до будинку. Мав змогу зазирнути всередину, поки двері на ґанку були прочинені.
– Ні, двері там не на одній лінії, пам’ятаєш? Поглянь сюди.
Ґрем заправив у проектор домашнє відео Лідсів.
Сірий скотчтерʼєр Лідсів нашорошив вуха й підбіг до кухонних дверей. Зайшли Валері Лідс і діти з продуктами. З дверей на кухню не було видно нічого, окрім ґрат на ґанку.
– Гаразд, не бажаєш залучити Байрона Меткафа до банківських рахунків за квітень? Будь-який виклик майстрів додому чи покупка від комівояжерів. Ні, я сам про це подбаю, а ти поки закінчи портрет. Маєш номер Меткафа?
Фільм Лідсів забрав усю увагу Ґрема. Він машинально назвав Кроуфорду три номери Байрона Меткафа.
Він знов і знов прокручував плівки, поки Кроуфорд користався телефоном у кімнаті для присяжних.
Спочатку – відео Лідсів.
Ось собака Лідсів. Без нашийника, і в їхньому кварталі було повно собак, але Дракон якимось чином знав, що Лідсам належить саме цей песик.
Ось Валері Лідс. Від її вигляду Ґрему кольнуло в серці. Ось двері позаду неї, такі ненадійні з тими великими скляними шибками. На екрані судової зали грались її діти.
Ґрем ніколи не відчував такої близькості до Джекобі, як до Лідсів. Тепер від цього фільму йому стало не по собі. Ґрема гризла думка про те, що в його уяві Джекобі були лише крейдяними обрисами на закривавленій підлозі.
Ось діти Джекобі, стоять рядочком з боку столу, на їх обличчях грають відблиски святкових свічок.
На мить Ґрем побачив згусток свічного воску на нічному столику Джекобі, криваві плями, що тягнулися за ріг зі спальні Лідсів. Щось…
Повернувся Кроуфорд:
– Меткаф просив тебе запитати…
– Тихо!
Кроуфорд не образився. Він завмер в очікуванні, маленькі очі звузились і заблищали.
Плівка крутилася, світло й тінь вигравали на обличчі Ґрема.
Ось кіт Джекобі. Дракон знав, що в Джекобі є кіт.
Ось двері, що ведуть із будинку в підвал.
Ось зовнішні двері у підвал із висним замком. Дракон узяв із собою гвинторіз.
Фільм закінчився. Зрештою, плівка висмикнулася з проектора, кінчик без упину теліпався.
У цих двох фільмах була вся потрібна Дракону інформація.
Їх не показували на загал, чи в якихось відеоклубах, чи на фестивалях домаш…
Ґрем поглянув на таку знайому зелену коробку, в якій надійшов фільм Лідсів. На ній були зазначені їх ім’я й адреса. А також – кінолабораторія «Ґейтвей», Сент-Луїс, Міссурі, 63102.
Його розум вилучив назву «Сент-Луїс» так само, як вилучав будь-який телефонний номер, який Ґрем колись бачив. Що там із приводу Сент-Луїса? Одне з тих міст, де «Базікало» можна було придбати в понеділок уночі, того самого дня, коли випуск було надруковано – за день до викрадення Лаундза.
– А щоб мені, – сказав Ґрем. – О Боже.
Він обхопив голову руками, аби не дозволити думці втекти.
– Меткаф іще на дроті?
Кроуфорд передав йому слухавку.
– Байроне, це Ґрем. Слухай, оті бобіни з фільмами Джекобі, що ти мені відправив, вони були в якійсь коробці?.. Так, звісно, я знаю, що ти б її обов’язково надіслав. Мені конче потрібна твоя допомога. Банківські рахунки Джекобі в тебе під рукою? Окей, мені треба дізнатися, де вони проявляли плівку. Крамниця, певно, відіслала її в якусь лабораторію. Якщо збереглися чеки з аптеки чи фотомагазинів, то можна буде з’ясувати, з ким у них контракт. Байроне, це терміново. Усе розповім за першої нагоди. Бірмінгемське ФБР одразу почне перевіряти крамниці. Як щось знайдеш, передавай безпосередньо їм, а потім нам. Зробиш? Чудово. Що? Ні, я не збираюся знайомити тебе з «гарячими устами».
Агенти Бірмінгемського офісу ФБР обійшли чотири фотокрамниці, перш ніж знайшли ту, куди Джекобі здали відео. Менеджер розповів, що всі плівки від приватних клієнтів надсилаються на проявлення в єдине місце.
Кроуфорд устиг передивитися фільми дюжину разів, коли зателефонували з Бірмінгема. Він прийняв повідомлення. По-діловому незвично простягнувши руку Ґрему, він сказав:
– Це «Ґейтвей».
43
Кроуфорд колотив у пластиковій склянці алка-зельцер, коли крізь гучномовець «Боїнга 727» долинув голос стюардеси:
– Пасажире Кроуфорд?
Він помахав зі свого крісла біля проходу, і стюардеса пішла до нього у хвостову частину літака.
– Містере Кроуфорд, пройдіть, будь ласка, до кабіни.
Кроуфорда не було протягом чотирьох хвилин. Повернувшись, він опустився на сидіння поруч із Ґремом.
– Сьогодні Зубний ельф побував у Нью-Йорку.
Ґрем сіпнувся й клацнув зубами.
– Ні. Він просто стукнув по голові двох жінок у Бруклінському музеї і, слухай мене уважно, з’їв картину.
– З’їв?
– З’їв. У Мистецькому загоні Нью-Йорка заворушилися, коли дізналися, що саме він з’їв. Зняли два часткові відбитки з пластикової перепустки, що він нею скористався, і скинули їх Прайсу, зовсім нещодавно. Коли Прайс поєднав їх у себе на екрані, випав джекпот. Особи ми не знаємо, але це той самий відбиток великого пальця, що був на оці малого Лідса.
– Нью-Йорк, – мовив Ґрем.
– Те, що він сьогодні був у Нью-Йорку, ще нічого не значить. Усе
