Рембо - Девід Моррелл

РОЗДІЛ 12

Рембо різко відвернувся, щоб не бачити спопеляючого погляду полковника. Але відразу могутній удар у плече струснув його так, що він знову опинився до нього обличчям.

У звужених очах Траутмена був лютий протест. Його погляд палив душу Рембо, як промінь лазера.

Ні!

Від звірячого удару в живіт Рембо зігнувся, відчуваючи, що стало двоїтися в очах. Він уп’явся в брудну бетонну підлогу, заляпану власною кров’ю.

І одночасно відчув на собі повний відрази спопеляючий погляд Траутмена.

Наступної секунди Рембо здригнувся від удару палицею в область правої нирки. Біль був нестерпний. Він ледве встояв на ногах.

Юрба заревіла. Але її ревіння перекрив один голос, хрипкий, що клекотав від обурення:

— Чорт забирай, Джоне, зберися ж!

Коли розлючений таєць завдав йому нищівного удару палицею по ребрах, Рембо оскаженів.

Рік тому, після смерті Коу, він дав волю такій лютій злості, що, як йому здавалося, вичерпав весь її запас. Помста спустошила його душу.

Принаймні він дотепер так уважав. Тепер зрозумів, що вона завжди жила в ньому. Медитації та праведна праця лише зм’якшили, приборкали її, загнали всередину.

Але це в минулому. Зараз усередині щось лопнуло. І злість вирвалася назовні.

Він відбив палицею удар, спрямований йому в зуби, ухилився від випаду ногою в пах і сам устиг нанести ногою удар супротивникові в стегно. Обличчя тайця скривилося від болю. Він нахилився, щадячи другу ногу, і зробив спробу рубанути Рембо палицею по очах, щоб виграти дорогоцінні секунди й дозволити нозі відновити рухливість.

Рембо увернувся, зробив випад, цілячись у другу ногу супротивника. Таєць, обороняючись, ударив його палицею по зап’ястю. Рембо випустив свою. Він придушив у собі бажання схопитися за паралізовану болем руку. Стрімко відскочив назад, ухиляючись від чергового удару.

Він був увесь поранений, і це сповільнювало його реакцію. Кров заливала йому очі, і він не міг тримати необхідну дистанцію. Він рубанув здорового рукою, і затиснута в ній палиця зачепила плече супротивника. Таєць поморщився, але, відчувши, що ушкоджена нога знову стала рухатися, люто кинувся в атаку.

Він спробував ударити Рембо ногою, і той, відходячи вбік, урізався у верескливу юрбу. Заточився, упав, покотився по підлозі, ухиляючись від ударів в обличчя.

Підхопившись на ноги, Рембо зробив стрибок убік і знову б врізався юрбу, якби цього разу вона не розступилася. Рембо вдарився у стінку. Іржавий метал гримнув, немов гуркіт грому.

Таєць насідав, б’ючи його своїми проклятими палицями.

— Заради Христа, Джоне! — вигукнув полковник.

Рембо з гордим риком відіпхнувся від стіни. Він крутився, як вихор, завдаючи ударів руками та ногами, вміло відбивав випади супротивника, який запекло оборонявся.

Від удару в ушкоджену ногу таєць зігнувся. Удар у сонячне сплетення змусив його зігнутися ще нижче. Він різко смикнувся, намагаючись увернутися від палиці Рембо, і зламав і ключицю.

Рембо підсік ногою ногу супротивника та з усієї сили рубанув тайця по шиї. Той голосно стукнувся чолом об бетонну підлогу.

Таєць знепритомнів. Він лежав у калюжі власної крові та і стогнав.

РОЗДІЛ 13

Юрба вибухнула лютим ревінням. Сарай перетворився на ріку перекошених криками облич, рук, що запекло жестикулювали і передавали з долоні в долоню виграні та програні ставки.

Рембо не звертав уваги на те, що відбувалося навколо нього. Він зосередився на одному чоловікові в сараї, який мав для нього значення: на Траутмені, який тепер ще сильніше примружився, але вже від задоволення. Він кивками висловлював свою повагу та схвалення.

Губи полковника беззвучно шепотіли: «Відмінно спрацьовано, Джоне».

Рембо опустив погляд. Повалений супротивник усе ще корчився на підлозі від болю.

Рембо присів і торкнув супротивника за пітне, зведене судорогою плече.

Я винен перед тобою.

Але біль у власному зап’ясті, лобі й грудях нагадали Рембо про те, що ця людина зробила все можливе, щоб заподіяти йому якнайбільше болю.

Ти зробив усе, що міг.

І я умиваю руки.

Рембо відіпхнув від себе мінял і кинувся в юрбу, схопивши джинси та спортивний светр, що залишив біля стіни перед початком бою. Не вдягаючись, рушив до виходу.

Він вийшов із наповненого парами марихуани сараю та зробив глибокий вдих, звільняючи легені від отруйного диму й наповняючи їх смородом протухлої риби, що струмував від каналу.

Йому діяли на нерви яскраве світло неонових вивісок барів і борделів.

Що я тут роблю?

Будь ласка, Траутмене, будь ласка, не переслідуй мене! Я не хочу, щоб ти бачив мене таким! Не хочу!..

— Джонні, почекай!

РОЗДІЛ 14

Рембо завмер. Пронизливе ревіння машини та всі інші звуки міста кудись зникли. Не існувало нічого, тільки він і Траутмен.

Рембо повільно обернувся.

Ол райт, — Рембо розпрямив плечі, відчуваючи, що весь у поті й крові. — Полковнику, я винен, що стою перед вами в такому вигляді. Я не хотів, щоб ви знали, що зі мною. Але я більше не служу. Тому вам немає до мене справи.

Джоне, нас із тобою пов’язує не тільки служба.

А що ще?

Сімейні узи.

Так. — Рембо не став заперечувати. — Так, — хрипло повторив він. І важко прихилився до стіни сараю. — Добре. Що ви тут робите? Як ви знайшли мене?

Давай усе по-порядку, Джоне. Одягнися. Там ти виглядав прекрасно, тут же…

Полковник знизав плечима. Рембо вимушено посміхнувся.

Здогадуюся, у вас є привід сказати, що я не у формі.

Він натягнув на свої закривавлені плечі светр. Зняв пов’язку й надів труси, які витягнув із кишені джинсів. Натягнув джинси.

Як ви мене знайшли?

Полковник знову знизав плечима.

У мене свої методи.

Перекладаю: ви влаштували за мною стеження.

Я не повинен був упускати тебе з виду. Я зобов’язаний знати, що ти робиш.

Навіщо?

Ми близькі, ти і я.

Моє шанування, сер. Дайте мені спокій!

Тепер моя черга запитувати.

Що?

Чому? — Траутмен підійшов ближче і підняв руки, немов збираючись схопити Рембо за плечі. — Навіщо ти вирішив себе погубити?

Чому б і ні?

Джоне, ти не такий, як усі.

Рембо глумливо фиркнув.

Не такий, як усі! — повторив Траутмен. — Після того, що ти пережив у В’єтнамі рік тому, я запитав тебе, як будеш жити далі, ти відповів: «Якось буде», і я зрозумів, що мені не слід спускати з тебе очей. Я радий, що так і вчинив.

Рембо підняв кулак із затиснутими в ньому грішми, глумливо-примружив очі.

Усього лише заробляю на життя.

Губиш себе.

А яка тут різниця? — запитав Рембо.-

Велика. Я ж сказав, ти не такий, як усі.