Солдати гріху - Анджей Зем'янський

Майор тихо свиснув і відкинувся на спинку крісла.

– Ну, знаєте... Мабуть, щось було в тому, що вони хотіли застосувати P6 у вісімдесят дев'ятому. Щось спонукало Кіщака до розмов з "Солідарністю". Може, ще й загроза використання бестії? Уяви не маю, тому що ті пороги були для мене зависокими.

– Фантасмагорія, – буркнула Потоцька.

– А якщо ні? – знизав плечима майор. – Чогось вони хочуть від пана Марчіна, це очевидно. Але що? Ну, моя думка проста. Якщо він зробив щось, що зірвало їхню операцію двадцять років тому, вони хочуть щось знати. Щось конкретне. І це означало б, не більше і не менше, що вони хочуть використати бестію сьогодні.

Судячи з виразу обличчя Потоцької, можна було очікувати, що в неї ось–ось станеться інфаркт.

– А вони мають підстави?

– Так, ВІС наступало їм на п'яти через чисту ненависть. Наскільки я знаю, є близько десятка дуже серйозних розслідувань справ про економічне шахрайство.

– І саме з цієї причини...

– А в шістдесят третьому? "Тільки з цієї причини…" – кепкував Павліцький. – Розумієте, коли одна служба бореться з іншою, це завжди закінчується катастрофою, рано чи пізно. Так було майже п’ятдесят років тому, так могло бути двадцять років тому, так може бути й сьогодні.

Милий хлопець, мабуть онук майора, виніс на причал величезну тацю з безліччю крихітних тарілок. Замість виделок їм дали палички. Потоцька, звісно, ​​впоралася з ними чудово – за рухом її пальців можна було подумати, що Японія – її друга батьківщина. Майор також був дуже вправним. Барський обома руками взяв палички, бажаючи використати їх як плоскогубці. На щастя, Павліцький змилувався.

– Будь ласка, їжте руками. Ось серветки.

Перший шматочок. Та ні... Нормальна сира риба. Він спробував із соусом. Соус просто смердів. Трохи васабі. Господи, це звичайний хрін, зіпсований чимось ароматним і зеленим. Потоцька дала йому маринований імбир і пояснила, що це таке. Барський був упевнений, що вони просто парфумували все інше, щоб не відчувати смаку сирої риби. Теж винахід. А чим його запивати? Водою? Вином? На щастя, Павліцький вдруге змилосердився і налив саке в блюдечко. І як його пити? Лакати, як кіт, чи сьорбати? Марчін зробив ковток, намагаючись нічого не розлити. О ні. Саке – це не горілка, а слабке, смердюче вино, звісно ароматизоване. Це не кухня для нього.

Барський почав нервово соватися на кріслі.

– Не смакує? – зацікавився Павлицький.

– Та ні, чому ж... Мені просто цікаво, що робити далі.

Майор примружив очі.

– Ну, ми, мабуть, не здогадаємося про наміри пана Антчака, сидячи за цим столом. Я б зробив інакше...

– Як?

– Зрештою, доктор Вуйчицький не загинув під час пам’ятної акції. Може він живий? Може він щось знає?

Барський важко зітхнув.

– Цікаво, як його знайти.

Павліцький багатозначно посміхнувся.

– Відповідь на це та багато інших питань лежить лише у вашій голові.

Він щойно закінчив чистити зуби, як Потоцька вийшла з душу. Він кинув їй найбільший рушник. Еля любила бризкати по ванній кімнаті, а потім скаржитися, що брудно. Крім того, він уже звик, що вона любить скаржитися, хоча робила це з якоюсь дивною, вродженою веселістю.

– Я думала, що не буду спати минулої ночі, – невиразно пробурмотіла вона, висушуючи своє довге волосся. – Ти вже хропів, а я вирішила перевірити борг на одній із кредиток.

Він не міг пригадати цей факт. За його думкою, вони лягли спати одночасно, і вона заснула раніше, а потім вдарила Марчіна ногою по литці, бо їй щось наснилося.

– Я думала, що збожеволію. Зараз у банку немає живої душі.

– Так з ким ти говорила...? – раптом жахнувся Барський. – Що значить "немає живої душі"? Це означає, що був хтось мертвий?

– Жартуєш? Це я сперечалася з комп’ютерами.

– З усіма одразу?!

Барський так і не зрозумів, про що говорила поліцейська.

Потоцька зітхнула, вішаючи рушник.

– Ходімо, я приготую щось на сніданок.

Вже на сходах, вона стала пояснювати.

– І знаєш, ці комп'ютери направляли мене один до одного, і кожен з них, звичайно, мав докладно розповісти мені про свою надзвичайно вигідну пропозицію. А менеі вони до лампочки, я не хочу слухати пропозиції о другій годині ночі. Виродки металеві!

– І що? Ти нарешті дізналася?

– Через десять хвилин. Холера ясна, головному комп’ютеру знадобилося цілих клятих десять хвилин, щоб повідомити мені, що борг на моїй картці такий: нуль кома нуль. Щоб вони скисли!

Барський знизав плечима.

– Уяви собі часи багатовікової давнини і землю за сімома горами, де нічого не можна було робити після четвертої години.

– О, це я знаю, – згадала Потоцька. – Бо телефонів не було.

– А коли були були, ти могла би подзвонити на автовідповідач поліції.

– Це комп'ютер?

– Ні. Котушковий аналоговий магнітофон, – сміючись, пояснив Марчін.

Еля похитала головою. Вона відкрила холодильник, переглядаючи його вміст. Вона також відкрила морозилку, дістала трусики й одягла їх із явним полегшенням. Незважаючи на ранній час, день обіцяв бути спекотним. Вона також витягла свою футболку, але завмерла, тримаючи її в руці.

– Що це таке? – заінтриговано спитала вона.

– Перевір.

Повільно, ніби лякаючись, Потоцька дістала величезну застиглу квітку.

– О боже... Що це? – багатозначно глянула дівчина на Барського.

– Я не знаю назви.

– Яка красива. Де ти її купив?

Він похитав головою.

– Я не купив.

– Та на городі такі не ростуть... – завагалася і виправилася. – У мене в саду такі не ростуть. – Вона підійшла до вікна й озирнулася. – Та й сусіди... Господи. Ти вночі вирушив в розбійницьку експедицію.

Марчін засміявся, задоволений тим, що так її здивував.

– Як і Кмітіц[50], я повернувся, залишивши за собою небо й голу землю.

Еля подивилася на нього з дивним ніжним виразом.

– І ти зробив це для мене?

Вони довго дивилися одне на одного. Потоцька проковтнула слину. Вона дедалі більше мружилася. Потім вона повільно провела застиглою пелюсткою по грудях. Соски відразу почали стирчати. Дівчина глибше вдихнула.

– Романтик, – навіть не прошепотіла, а буквально прошипіла вона.

Вона підійшла до Марчіна. І, на жаль, саме в цю мить грюкнули садові двері. Дівчина так вилаялася, що навіть Барський здригнувся від подиву. Вона швидко одягла сорочку, взявши квітку в зуби.

–