Солдати гріху - Анджей Зем'янський

– Я думав, ти щось знаєш, – через деякий час підхопив нитку розмови Павліцький. – Саме ти проводив слідство у справі вбитого лікаря. І ти пов’язав це з другим вбивством. – Майор глибоко затягнувся, як звичайний курець. – Було так.

Барський неспокійно ворухнувся. Настрій, якого він не міг назвати, охопив його. Щось жахливе, щось до нудоти огидне почало душити в горлі.

– Я й справді нічого не пам'ятаю. Але що сталося?

– Ми вважали, що, розслідуючи справу тих двох, ти щось дізнався про третього. Тим часом…

Павліцький знову вдихнув дим з явною насолодою.

– Лікар Вуйчицький, оскільки ми говоримо про нього, спакував деякі речі у свій "фіат 125", який стояв на під’їзді його гаража. Він довго з кимось спілкувався, але це виявив лише аналіз пізніших слідів. Тим часом із парку спокійно підійшли вбивці.

Потоцька голосно проковтнула слину. Барський не міг глибше вдихнути.

– При собі вбивці мали ломи. Їх було троє і двоє на атасі. Ці мали зброю.

– І що? – Барський насилу подолав спазм в горлі.

– Нічого. Цих трьох застрелили на під'їзді, біля гаража. Інші двоє замість того, щоб тікати, вирішили діяти. Одного застрелили на дорозі. А другий... – майор на мить замовк. – У таємничого стрільця, мабуть, закінчилися патрони.

Потоцька запитально глянула на нього. Тож Павліцький відповів:

– Встановлено, що для пробивання бронежилетів використовували чеські боєприпаси. Нетиповий калібр 7,62. радянський ТТ. У магазині всього вісім патронів. ..

Заінтригована поліцейська глянула на Барського. Їй здалося, що вона почула речення, яке він сказав кілька днів тому: "Я згадав, що когось там вбив".

Сніг падав так сильно, що нещодавно розчищений під’їзд до гаража знову практично зникав під снігом. Великий "фіат"[48] поруч теж починав нагадувати снігову гору. Двоє чоловіків, занурені в дискусію, здавалося, ні на що не звертали уваги. Самі вони нагадували двох великих сніговиків.

– Лікарю, краще добре вислухайте мене, – сказав Барський. – У мене таке враження, що ви за крок від смерті.

– Пане, я не буду покладатися на ваші враження.

– Але...

– Історії, які ви розповідаєте, це надумані нісенітниці.

– Ви сумніваєтеся в смерті своїх друзів–лікарів?

Вуйчицький пильно глянув на міліціонера.

– Це були бандитські напади, пане.

– Ага, – Барський нервово потер обличчя. – Два напади бандитів на осіб, які займалися...

– Ви не знаєте, що вони робили! – перебив його лікар. – Ви не знаєте, чим я заробляв на життя.

– Гаразд, припустимо, що я не знаю, – Барський раптом змінив тон розмови на примирливий. – Припустимо, що ті двоє загинули від рук звичайних бандитів. Але як пояснити те, що людина, яка виготовляла протиотруту для біологічної зброї...

– Я не мав справи з протиотрутою! Я працював над тим, як зберігати живі вірусні культури протягом тривалого періоду часу...

Вуйчицький щойно зрозумів, що потрапив у пастку, і зупинився, важко дихаючи.

– Будь–які вірусні культури чи лише одну культуру? – Барський вирішив його добити. – Ви працювали з вірусами взагалі, чи, може, над одним конкретним вірусом?

Лікар раптом втратив бажання сперечатися. Він повільно опустив голову. Тиша була нестерпно довгою.

– Хвилинку... – Вуйчицький нарешті змахнув сніг, що накопичувався на козирку його кашкета. – Але у світлі того, що ви кажете, ситуація виглядає безнадійною.

Барський лише кивнув.

– Якщо ви маєте рацію, і я дійсно працюю в службі безпеки, то віддавшись під вашу опіку, я не отримаю жодних гарантій для себе. Суду не буде, арештів не буде... Гіпотетично, звичайно.

– Пан правий. Суду не буде, і моя опіка вам не принесе користі. Я занадто мала фігура у цьому зіткненні могутніх сил.

– Так чого ви від мене хочете?

– Достатньо, щоб врятувати власне життя. У вас є занадто багато цінної інформації.

Вуйчицький тільки відсахнувся.

– Як мені це зробити? Втекти на Захід? – Він мало не захлинувся від роздратування власною слиною. – А може, ви просто провокатор, який хоче перевірити, чи погоджуся я стати шпигуном, коли мене наздожене західна розвідка. Чи легко з мене зробити зрадника...

У Барського було небагато аргументів. Насправді сильних у нього не було.

– Якби ви знали, які злочини скоїли ці люди...

– Будь ласка, не робіть з мене архангела Гавриїла з вогненним мечем! Це Бог або перші секретарі є відповідальними за те, щоб творити добро у світі!

Ситуація робилася все більш абстрактною, точніше, ірраціональною. Міліціонер намагався переконати вченого, який більш–менш свідомо працював на таємний осередок СБ, і спонукав його до втечі. Але він жодним чином не міг гарантувати їй успіх. У нього не було плану розкривати таємниці нелегальної біологічної зброї, у нього не було доказів, бракувало навіть аргументів, щоб переконати лікаря, якого він спіймав в момент, коли той їхав у зимову відпустку. Для чого він це робив? Він поставив собі це питання. В ім'я чого? Ідеали? Необхідність захистити життя невинного громадянина, що теоретично було його обов'язком? Мабуть, краще дотримуватися ідеалів. Але в нього не було аргументів, щоб переконати Вуйчицького. Власне, він спіймав себе на тому, щоб з охотою звернутися за допомогою до Провидіння. Але навіщо Провидінню допомагати атеїсту на службі соціалізму?

Троє людей, які наближалися з боку засніженої вулиці, поклали руки на ломи, які тримали під пальто. Двоє інших, трохи далі, вишукували рукоятки своїх пістолетів. Тому територія була під контролем. Ті, хто йшов попереду, повільно наближалися до дискутуючих біля засніженого "Фіату", ці люди теж були засипані снігом, тож перед наступом потрібно було впізнати ціль, тобто побачити їхні обличчя. Треба було переконатися, що вони вбивають потрібну людину.

Перший нападник мовчки поклав руку на плече чоловіка, який був повернутий до нього спиною, і злегка потягнув, щоб повернути його до себе. Йому не пощастило, тому що Барський, хоч і розвернувся без опору, швидко дістав з–під куртки ТТ–шку, звів і вистрілив нападникові в живіт. Чоловік був одягнений у товсту дублянку, светр і вовняну сорочку. Вбрання, яке ідеально підходить для того, щоб довго стояти на морозі в очікуванні жертви. Хороше для бійки ломами, зброєю, яка була у нього з собою. На жаль, цей одяг був неефективним для зупинки чеської кулі, призначеної для пробивання бронежилетів. Куля вийшла з іншої сторони тіла, відскочила від стовпа, на якому висів дорожній знак та влучила в