Червоний Дракон - Томас Харріс

– ХТО ЦЬОГО РАЗ БУДЕ НАСТУПНОЮ?

– місіс …ерман.

Доларгайда проштрикнув різкий біль, біль і надзвичайний страх.

– ЗАРАЗ ВІДІРВУ.

– реба. реба. я віддам тобі ребу.

Мова одразу почала кращати.

– НІЧОГО ТИ МЕНІ НЕ ВІДДАСИ. ВОНА Й ТАК МОЯ. ВОНИ ВСІ МОЇ. РЕБА МАККЛЕЙН, ПОТІМ ШЕРМАНИ.

– реба, потім шермани. федерали взнають.

– КОЛИ ЦЯ МИТЬ НАСТАНЕ, Я ПРО ВСЕ ПОДБАЮ. ЧИ ТИ СУМНІВАЄШСЯ?

– ні.

– ХТО ТИ?

– пиздорот.

– МОЖЕШ ВІДКЛАСТИ МОЇ ЗУБИ. ТИ, ЖАЛЮГІДНИЙ ШПАРОРОТИЙ ХИРЯК, ТИ Б УТАЇВ ВІД МЕНЕ СВОЮ ПОДРУЖКУ, ТАК? Я ПОРВУ ЇЇ НА ДРУЗКИ Й ПОВТИРАЮ ТОБІ ШМАТКИ В ОБЛИЧЧЯ. ПОВІШУ ТЕБЕ НА ЇЇ ТОВСТІЙ КИШЦІ, ЯКЩО СТАНЕШ ОПИРАТИСЯ. ТИ ЗНАЄШ, ЩО Я МОЖУ. ПОКЛАДИ НА ШТАНГУ ТРИСТА ФУНТІВ.

Доларгайд додав на штангу диски. До сьогодні він ніколи не піднімав більше ніж 280.

– ПІДНІМАЙ.

Якщо він слабший за Дракона, то Реба помре. Він це знав. Він силувався, доки кімната не почервоніла в його вирячених очах.

– не можу.

– НІ, НЕ МОЖЕШ. АЛЕ Я МОЖУ.

Доларгайд ухопив штангу. Гриф вигнувся, коли він підняв її до грудей. УГОРУ. З легкістю – над головою.

– БУВАЙ, ПИЗДОРОТЕ, – сказав він – гордовитий Дракон, що мерехтів у світлі.

38

Уранці в понеділок Френсіс Доларгайд так і не поїхав на роботу.

Він вирушив із дому вчасно до хвилини, як завжди. Вигляд – бездоганний, кермування точне й виважене. Звернувши на міст через річку Міссурі, він надів темні окуляри й виїхав у ранкове сонце.

На пасажирському сидінні рипів, гойдався портативний холодильник із пінопластовим корпусом. Доларгайд потягнувся рукою й поставив його на підлогу, пам’ятаючи, що треба забрати сухий лід і дістати плівку з…

Тепер – через канал Міссурі, унизу лине вода. Доларгайд поглянув на білі баранці на річці й раптом відчув, що це він сам лине, а річковий потік стоїть. Його сповнило дивне, уривчасте запаморочення. Він прибрав ногу з педалі газу.

Фургон на крайній смузі уповільнився й зупинився. Позаду нього почали накопичуватися автівки, засигналили в гудки. Доларгайд нічого не чув.

Він сидів, повільно линучи на північ понад нерухомою рікою, повернувшись обличчям до ранкового сонця. З-під сонцезахисних окулярів потекли сльози, попадали гарячими краплями на руку.

Хтось дзьобав у шибку. Якийсь водій із раннім блідим, набряклим після сну обличчям, що вибрався з автомобіля позаду фургона. Водій щось кричав у шибку.

Доларгайд поглянув на чоловіка. На іншому кінці мосту блимали сині вогники. Він знав, що треба їхати. Наказав своєму тілу поставити стопу на газ, і воно підкорилося. Чоловік біля шибки відскочив назад, аби порятувати собі ногу.

Доларгайд зупинився на паркінгу великого мотелю біля розв’язки на шосе 270. На паркінгу стояв шкільний автобус, до заднього вікна тулився розтруб туби.

Доларгайд замислився, чи не доведеться йому сідати в автобус до старих.

Ні, щось не те. Він роззирнувся, шукаючи «Пакард» своєї матері.

«Залазь. Тільки ноги на сидіння не став», – сказала мати.

Теж не те.

Він перебував на паркінгу мотелю на захід від Сент-Луїса і хотів мати змогу зробити Вибір, та не міг.

За шість днів, якщо в нього вийде аж стільки чекати, він уб’є Ребу Макклейн. Раптом із носа вирвався високий пискіт.

Може, Дракон погодиться узяти першими Шерманів і зачекати до наступної повні.

Ні. Не погодиться.

Реба Макклейн нічого не знала про Дракона. Вона гадала, що була з Френсісом Доларгайдом. Хотіла притискати своє тіло до Френсіса Доларгайда. Вона радо приймала Френсіса Доларгайда на ліжку його бабусі.

«Я чарівно провела час, Ді», – сказала Реба Макклейн на подвір’ї.

Може, їй подобався Френсіс Доларгайд. Яке збочене, нице відчуття для жінки. Він розумів, що має зневажати її за це, але, Господи, як же було добре.

Реба Макклейн була винна в тому, що їй подобався Френсіс Доларгайд. Беззаперечно винна.

Якби не сила його Становлення, якби не Дракон, він би ніколи не запросив її до себе додому. Він би не був здатен на секс. Чи був би?

«Господи Боже, чоловіче. Як до-о-о-обре».

Саме так вона й сказала. Вона сказала «чоловіче».

З мотелю виходив натовп після сніданку, проходив повз його фургон. Пусті погляди походжали ним своїми численними мініатюрними ніжками.

Він мусив подумати. Додому їхати було не можна. Він зняв кімнату в мотелі, зателефонував на роботу й назвався хворим. Номер йому дістався тихий і непримітний. Єдині прикраси – поганенькі картини з пароплавами. Ніхто не палив його поглядом зі стін.

Доларгайд не роздягаючись ліг на ліжко. На стелі блищала лущена штукатурка. Кожні кілька хвилин доводилося вставати в туалет. Його трусило, потім проймав піт. Минула година.

Йому не хотілося віддавати Ребу Макклейн Дракону. Він думав про те, що зробить із ним Дракон, якщо він не піднесе йому Ребу.

Сильний страх приходить хвилями. Тіло не може витримувати його протягом довгого часу. У важкому спокої між хвилями Доларгайд міг думати.

Як же позбутися цієї повинності й не віддати її Дракону? З голови не йшов один спосіб. Доларгайд підвівся.

Перемикач гучно клацнув у кахляній ванній кімнаті. Доларгайд подивився на стрижень для душової шторки – міцний шматок труби діаметром у дюйм119, прикручений болтами до стін. Він зняв душову шторку й повісив її на дзеркало.

Ухопився за трубу, підтягнувся до підборіддя на одній руці. Пальці ніг волочилися по стінці ванни. Достатньо міцна труба. І його ремінь також був достатньо міцний. Він зможе змусити себе до цього. Цього він не боявся.

Він обв’язав один кінець ременя навколо труби й затягнув на булінь. На кінці з пряжкою зробив зашморг. Товстий ремінь не хитався, він непорушно звисав із міцною петлею.

Доларгайд присів на кришку унітаза й подивився на ремінь. Ривком упасти не вийде, та він упорається. Він зможе не підводити руки до зашморгу, доки взагалі не лишиться сил рухатися.

Але як він пересвідчиться, що його смерть подіє на Дракона – тепер, коли вони з Драконом стали Двома, а не Одним? Може, і не подіє. Як він знатиме, що Дракон залишить її в спокої?

Певно, його тіло знайдуть тільки за кілька днів. Вона почне гадати, куди він подівся. Чи встигне вона за той час з’їздити до нього додому й навпомацки пошукати Доларгайда? Піти нагору, навпомацки пошукати й отримати сюрприз?

Великий червоний дракон цілу годину вивергатиме її плоть сходами до першого поверху.

Чи варто зателефонувати їй і попередити? Та що вона зробить проти нього, навіть із попередженням? Нічого. Може тільки сподіватись на швидку смерть, сподіватися,