Рембо - Девід Моррелл

І тієї ж секунди від вертольота відділилися два предмети. Два довгих металевих циліндри. Вони за інерцією пролетіли трохи вперед і закрутилися.

Це було страшніше за «дракона».

Напалм!

Рембо швидко побіг, задихаючись і не чуючи під собою ніг, аби подалі втекти.

Спереду крізь траву й чагарник він бачив срібний блиск. А позаду вже було чути, як циліндри вдарилися об землю.

Двадцятиметрові сплески вогню бризнули в усі боки. Запахло паленим деревом, спину обдало жаром. Рембо побачив навіть власну тінь, хоча світило сонце.

І в той же момент, коли жар став майже нестерпним, він відштовхнувся та пірнув у струмок.

Вода остудила гарячу спину. Працюючи руками й ногами, він постарався пірнути якомога глибше. Потік закрутив його та перевернув обличчям до верху, де він побачив руді язики полум’я. Потім його знову повернуло обличчям униз. Дно річечки відливало жовтогарячим світлом.

Підводний потік закрутив Рембо, ледь не вдаривши об кругляк, підкинув, знову потягнув униз. Язики полум’я вже не висіли над поверхнею, і Рембо, мало не захлинувшись, виринув на поверхню.

Він жадібно й глибоко вдихнув повітря та почув десь унизу звуки. Водоспад. І відразу ноги його кудись провалилися. Він упав разом із потоком води поруч із величезним валуном. Приголомшений падінням, Рембо вдихнув повітря, наковтавшись при цьому води, і знову пішов на дно. Відштовхнувшись від каменя, він знову виринув на поверхню.

Легені наповнилися повітрям. Рембо протер очі та, глянувши наверх, побачив, що там продовжує палати полум’я.

Вертоліт спікірував просто на нього й відкрив вогонь з М-60.

А «дракон»? Мовчить?

Ні. «Дракон» жбурнув у його бік стовп вогню.

Рембо швидко вдихнув і пірнув у вируючий потік, намагаючись дістатися самого дна.

РОЗДІЛ 13

Вертоліт пішов униз, вода стрімко наближалася. Яшин облизнув губи, люто натиснув на гашетку. Позаду кулеметник без упину палив з М-60. Вода кипіла від куль. Але Яшин хотів розрядити в потік ще й свій пістолет, кинути гільзи, усе, що знаходилося у вертольоті.

Він припинив вогонь. Замовк кулемет. Яшин спрямував машину ще ближче до води.

Ви бачите тіло? — запитав він у двох солдатів позаду. Вони мовчки дивилися у відчинені з обох боків двері.

Потік повинен винести тіло на поверхню!

«А може, і ні, — подумав Яшин. — Якщо там підводна течія, його могло затягти під якийсь валун».

А кров? — крикнув він. — Ви бачите кров?

Ні, крові вони не бачили, не бачив її і Яшин.

Він опустив вертоліт ще нижче. Треба уважніше подивитися.

Ти, — крикнув він пілотові, — сідай за пульт, я сам подивлюся.

Пілот прийняв керування, а Яшин, підійшовши до відчинених дверей, які були зліва, подивився вниз. Крові не було.

Нижче! — наказав він пілотові.

Але ми вже й так майже на межі.

Я сказав — нижче!

Пілот підкорився.

Вода тепер вирувала під самим вертольотом. Дрібні бризки залітали всередину.

«Це безглуздо, — подумав Яшин, — так ми можемо загинути».

І відразу зрозумів, що потік відніс тіло далі за течією, от чому вони не бачили крові.

Давай, піднімайся й веди машину вниз за течією, — наказав він пілотові.

Той із полегшенням зітхнув і почав піднімати вертоліт. Солдат, який стояв навпроти Яшина біля інших дверей, охнув і схопився за перегородку, намагаючись утримати рівновагу, бо вертоліт різко нахилився.

Яшин закричав на пілота:

Ти що?

Повітряні потоки від водоспаду!

Вертоліт знову нахилився.

Та тримай ти машину! — знову крикнув пілотові Яшин.

Я і так намагаюся. Але вітер…

Яшин з відразою відвернувся від пілота й перевів погляд туди, де щойно стояв солдат — на відчинені двері.

Солдата там не було.

Яшин устиг помітити пляму й зрозумів, що солдат упав униз.

І відразу в отворі з’явився американець — наскрізь промоклий, брудний, із палаючими очима.

Він висів на посадковій стійці, промайнуло в голові Яшина, тому вертоліт і кренило. Напевно, випірнув із води та вхопився, коли вертоліт піднімався.

Яшин витяг з кобури пістолет.

Але американець рушив до нього й схопив за зап’ястя. Пальцями іншої руки Яшин намагався вичавити Рембо очі.

Тепер супротивники рухалися разом, немов п’яні танцюристи.

Відбивши удар американця, спрямований у горло, Яшин ударив супротивника в пах. Але той увернувся та вдарив по руці з пістолетом. Пальці Яшина розтиснулися й випустили зброю.

Сутичка продовжувалася.

Вертоліт знову нахилився. Але тепер Яшин знав чому. Це пілот намагався позбавити американця рівноваги.

«А раптом я першим втрачу рівновагу?» — злякано подумав він. І в цей момент їх обох відкинуло вбік, і вони боляче стукнулися об перегородку.

Яшин розмахнувся, намагаючись ударити Рембо в перенісся, але вертоліт гойднувся, і Яшин опинився біля відчинених дверей. Розкинувши руки, він ледь утримався від падіння, і в цей момент вертоліт нахилився на інший бік. Тепер Яшина відкинуло всередину, і він з усього маху вдарив американця в груди. Той зробив кілька швидких кроків назад і вивалився з дверей.

РОЗДІЛ 14

Рембо схопився за кулемет М-60, але його розвернуло разом із ним. Ноги зачепилися за верхівки дерев.

Яшин радісно скрикнув.

Рембо однією рукою потягнувся до кулемета й ривком повернув його. Тепер ствол був спрямований усередину вертольота. Цією ж рукою він натиснув на спусковий гачок.

Гуркіт М-60 перекрив ревіння двигуна вертольота. Кулі, що вилітали з кулемета, розривали тіло Яшина, яке кинуло до протилежних відчинених дверей. Бризки крові летіли в усі боки. Він інстинктивно розкинув руки, намагаючись утриматися, але за мить каменем полетів униз.

Це тобі за Коу!

Вертоліт різко пішов униз, потім його захитало. Пілот явно намагався скинути Рембо. Але той, тепер уже обома руками схопившись за кулемет, підтягнувся ще вище. Вище! Схопившись за двері вертольота, він через силу затягнув своє тіло всередину.

Важко дихаючи, Рембо вихопив ніж і рушив до пілота.

Від приставленого до горла ножа пілот принишк.

— Даю тобі можливість вибору, — промовив Рембо.

Але пілот зіскочив зі свого крісла та став задкувати до відчинених дверей.

Опинившись на мить некерованим, вертоліт хитнувся. Пілот зробив ще кілька кроків і з криком випав із відчинених дверей.

Рембо сів за штурвал.

РОЗДІЛ 15

Усе спаковано, крім генератора та радіоприймача, — промовив Мердок.

Ангар нагадував величезну порожню мушлю. Від кожного звуку розносилася луна. За декілька метрів від ангара стояли заповнені устаткуванням вертольоти й літак. Вони були готові по першій команді піднятися в повітря. Прибуло ще кілька вертольотів, щоб