Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

Щось знайоме видалося Кощію в інтонаціях моряка. Він довго напружував пам’ять, але так і не згадав, де раніше чув той голос.

Кощій замотав тіло в кілька шарів брезенту, зв’язав кінці і опустив у воду. Згорток, повільно обертаючись навкруг осі, темною плямою опускався в глибину. Пляма ставала все більш розпливчатою, поки зовсім не зникла з очей.

Швидко опускалася ніч. Переходи від дня до ночі тут відбувалися дуже швидко. Кощій ніяк не міг звикнути до того, що не минає і п’яти хвилин, як все огортає суцільний морок. Він згадав: «Не спи вночі, інакше смерть. То справжній диявол». І тут, вперше за весь час, доки він був на плоту, його охопив страх. Якісь невідомі істоти пропливали під плотом, а може, навіть переслідували його. І до дна було, мабуть, кілька кілометрів. Кожним нервом він відчував якусь невідому небезпеку.

Кощій сів спиною до щогли і приготувався пильнувати. Через якийсь час він помітив, що океан фосфоресціює. Крім того, в глибині з’явилося кілька куль, що світилися. Вони здавалися то круглими, то овальними. Що це: гігантські скати чи скупчення планктону?

Місяць, покритий імлою, лише час від часу визирав у розривах хмар. Повітря було насичене вологою. Десь вже за північ його увагу привернув плескіт води. Кощій встав і побачив, що якийсь предмет з’явився над поверхнею води і помчав до плоту. Він пройшов метрів за десять збоку. Місяць на мить з’явився з-за хмар, і Кощію здалося, що це брезентовий згорток з мерцем, висунувшись з води до половини, мчить по хвилях. Йому навіть здалося, що коли предмет вже віддалявся, брезент розгорнувся, і він розрізнив біле спотворене обличчя. Припущення було настільки неймовірним, що Кощій одразу ж відкинув його. Цього не могло бути. Отже, це і є ті галюцинації, про які говорив моряк?

Кощій отямився від відчуття холоду. Ноги були в воді. Холодна ранкова вода, набравшись у черевики, розбудила його. Тіло повільно ковзало з плота у воду. Він уперся руками в гумову поверхню і спробував підтягнутися. На мить йому це вдалося. Але за секунду сила, що тягнула в глибину, потроїлася. Жах, від якого зупиняється серце, охопив Кощія. Якась диявольська сила тягнула його в безодню. Що це? Заберіть це від мене! Майнула думка про диявольського спрута. Він схопився за мотузку від вітрила. Мотузка натягнулася і, залишивши на руці опік, вислизнула з рук. Він спробував скрикнути, але голос пропав, із горла вирвався лише хрип. Його тіло було вже по пояс у воді і продовжувало опускатися в океан. Втрачаючи свідомість, Кощій спробував ухопитися за мокру гладеньку гуму. Це було майже те ж, що хапатися за поверхню скла. Інстинктивно він ударив ногою в місце, де, як йому здавалося, було те, що тягнуло вниз. Нога поцілила в щось тверде. Це щось внизу зробило ривок і зісмикнуло його з плота. Рука ковзнула по мокрій гумі, видавши огидний звук. Звук був гучним і різким, і Кощій відразу ж відчув, що нога вільна. Він прийшов до тями, занурившись з головою в воду. Руками тримався за край плота. Поворушив ногою. Нічого більше не тримало її. Підтягнувся на руках і виліз на пліт. Обдивився ногу. На черевику не було підошви — тільки верхня частина зі шнурком. Там, де підошва повинна була з’єднуватися зі шкірою, стирчали мокрі нитки. Пліт хитнувся, почувся плескіт води. Кощій підняв голову і завмер. Поряд з плотом з’явилася величезна, коричнева з жовтими очима голова риби-молота. Голова з шумом опустилася в воду, і зграйка смугастих рибок-лоцманів метнулася в різні боки.

Риба-молот пірнула під пліт, причому, коли голова з’явилася з другого боку, хвостовий плавець ще навіть не занурився. Досить було їй вигнути спину, і пліт би перекинувся. Хвостовий плавець швидко наближався до плота, і Кощію здалося, що він, гострий і шерехатий, зараз розріже пліт надвоє. Але плавець зник під водою, ледь черкнувши по борту. Пропливши на метровій глибині біля двадцяти метрів на крейсерській швидкості, риба-молот перекинулася на спину і майже миттєво розвернулася на сто вісімдесят градусів. Мабуть, причиною такої диявольської маневреності служила плеската голова, що чимось нагадувала кермо. Піднятий величезним тілом бурун поставив плота майже вертикально. Кощій упав, хапаючись за щоглу, і знову зустрівся очима з холодним флегматичним поглядом. У цих миттєвих переходах від руху до повної нерухомості було щось диявольське. Вдаривши хвостом по воді і ще раз трохи не перекинувши пліт, риба пішла в глибину. Мить Кощій бачив у каламутній воді її зникаюче з неймовірною швидкістю, схоже на штангенциркуль, тіло.

Сходило сонце. Кощій сидів у заціпенінні. Ніяких шансів у боротьбі проти броньованого монстра в нього не було. Залишалося одне. Спробувати протриматися як можна довше… Але чи є в цьому сенс? Його привів до тями болючий ляпас по щоці. Летюча риба, вдаривши по обличчю, впала на пліт і забилася, намагаючись злетіти.

Тепер він знав, що повинен боятися риби-молота, знав і те, що вона припливе вночі. Ліг на середину плота, підібгав ноги під себе і проспав до вечора. Коли звечоріло, він взяв у руки весло і сів, прихилившись спиною до щогли. Весло було якою-неякою, а все-таки зброєю.

Риба припливла тільки перед ранком. Було темно, але Кощій чув, як вона нишпорить навкруг плота. Іноді вона підпливала так близько, що величезний хвостовий плавець закривав зорі на обрії. Кощій намагався не ворушитися, сподіваючись, що відсутність руху змусить рибу піти. Нарешті вона випірнула зовсім поряд, ткнулася писком у пліт і кілька хвилин штовхала його носом, наче м’яч. Кожен поштовх валив Кощія на пліт і