Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

піднявши голову, він побачив золотисті, освітлені сонцем верхівки пальм. До берега було метрів п’ятсот. І ще він побачив величезний чорний плавець з білим буруном, що наближався збоку. Жах охопив Кощія. Плавець мчав з великою швидкістю. Метрів за сорок риба пірнула. Кощій опустив голову в воду і побачив чорну тінь, що наближалася ззаду і знизу. Відчуваючи, що риба зараз схопить його за ноги, він інстинктивно ліг на воду. Риба пройшла під ним. Він відчув, як знизу вдарила хвиля від її великого тіла. Кощій поплив, весь час озираючись і опускаючи голову в воду. Чорна тінь промайнула тепер з другого боку, і над поверхнею з’явилася відразлива чорна морда. Здавалося, на ній завмер вираз здивування від такої дивної поведінки жертви. Тепер вона повільно пливла по спіралі, що весь час звужувалася. Кощій завмер, намагаючись не робити різких рухів. Риба підпливала все ближче. Вже було видно, як хлюпоче вода в її відкритій пащі з білими трикутниками зубів. У Кощія промайнула думка, що все, що відбувається, нагадує нереальну сцену з дешевого фільму жахів. Риба перекинулася черевом догори. Коли до неї залишилося не більше метра, Кощій крикнув і з усієї сили вдарив ногами в тупе коричневе рило. І відчув, як стальні лещата стискають його ноги. Відразлива морда випірнула з другого боку. З пащі стирчало шмаття скривавленої тканини. Кощій побачив пачку доларових банкнот, що спливла біля обличчя. Мабуть, вона вивалилася з нагрудної кишені. Він схопив її і жбурнув у розкриту пащу. Не влучив, але риба пірнула за поринаючою пачкою в глибину. Кощій побачив, що навколо нього розпливається кривава пляма. Болю він не відчув. Берег був зовсім поряд… Післямова

1990-й рік став роком народження одного з найкривавіших диктаторських режимів. Диктатура народилася в Південній півкулі в королівстві C., що разташувалося на Акулячому архіпелазі в Тіморському морі, коли в один з холодних липневих днів (в С. в липні зима і середня температура — плюс двадцять за Цельсієм) там спалахнув військовий путч.

На чолі путчу була перша дружина короля — Мехрад та його перший візир Салех. Армійські частини під командуванням Салеха увійшли в столицю.

Група спеціального призначення висадила в повітря вузол зв’язку королівського палацу, танки розтягли дротяні загорожі та барикади, зведені навколо палацу королівською гвардією.

Гвардійці протрималися кілька годин — розбещені безтурботним життям та пияцтвом, вони не бажали помирати за короля. Після залпу з танкових гармат гвардійці капітулювали. Солдати витягли монарха, що помирав від страху, на площу перед палацом і розстріляли. Всю ніч його спотворений труп пролежав перед палацом, а вранці самі гвардійці під солдатським конвоєм кинули труп акулам.

Наступного дня після початку путчу про підтримку нового режиму заявив Радянський Союз, але після того, як була розстріляна обслуга, що знаходилася на станції радіотехнічної розвідки, що стежила за пересуванням американських військових кораблів, спробував відмежуватися від своєї заяви. Втім, було вже пізно, бо кілька радянських сателітів наслідували приклад господаря і таким чином С. одержало міжнародне визнання.

Після знищення радянської радіотехнічної станції С. відразу ж визнали Чилі, Аргентина, Філіпіни, а королеву Мехрад запросив відвідати Сполучені Штати президент Джордж Буш.

У Вашингтоні Мехрад прийняли з найвищими почестями. Вона виглядала надзвичайно ефектно, і справила на Буша неповторне враження. В той же час в США якраз розгортався грандіозний скандал, пов’язаний зі скандальним інтерв’ю колишньої коханки Буша газеті «Сан». Рейтинг президента різко упав. Держава, де сімейні цінності стоять на першому місці, відмовила Казанові-Джорджу у довірі. І тому радники президента рекомендували йому триматися з Мехрад дуже обережно.

Незважаючи на те, що королівська делегація відбула через день, ходили плітки, що Мехрад залишилася у Білому домі ще мінімум на тиждень. Приводом для пліток стало те, що на протязі тижня були відмінені всі офіційні заходи, і тільки через п’ять днів прес-секретар президента повідомив, що у президента грип. За цей тиждень з приймальні Білого дому зник безцінний сервіз, що належав ще Джорджу Вашингтону. Злі язики стверджували, що, почувши про захоплення Буша Мехрад, його дружина Барбара у запалі розбила сервіз до останньої чашки. Але це могли бути й домисли. Реальність же була такою, що через півроку США визнали новий монархічний режим на Акулячому архіпелазі.

Радянський Союз до того часу вже розпався й перетворився на аморфне утворення з кількох держав, думка яких вже нікого не цікавила.

* * *

Мехрад відзначала визнання своєї держави у дуже вузькому колі. А точніше — на самоті. І хоч Мехрад вже давно була незадоволена у минулому візирем, а нині міністром оборони Салехом і розмірковувала, чи не згодувати його акулам, зараз вона навіть зраділа його появі.

Низько вклонившись, він припав до руки королеви. Від королеви тхнуло спиртним, а її красиві руки пахли тютюном.

Схід ніколи не схвалював вживання спиртного, а тим більше — міцного спиртного. Але королева Мехрад вживала виключно горілку. Челядь закривала на це очі, бо будь-який натяк міг коштувати сміливцю голови. Салех невидячим поглядом ковзнув по майже порожній пляшці горілки «Смірнофф»:

— Я не насмілився б потурбувати Вашу величність даремно. Тільки надзвичайні обставини…

— Коротше… — незадоволено обірвала його Мехрад. Менше за все їй хотілося зараз говорити про справи.