Чорна акула в червоній воді - Станіслав Стеценко

Чарлітов підскочив і зрозумів, що залишився на плоту сам. Коноваленко зник. Він підбіг до краю плоту, опустився на коліна і так, вдивляючись у глибину, рачкував по периметру плота. Натрапив на мотузку. Мотузка майже діставала до води і була перетята чимось гострим, немов ножем. Невже Коноваленко мав ножа?

Зрозуміло, що матрос з’їхав з глузду. Перерізав мотузку і стрибнув в океан. Але раптом Чарлітову сяйнув здогад. Звісно, іншого не може бути. Той безумець зіштовхнув обох моряків в океан! Як він не зміг розрізнити симптомів наростаючого божевілля!

Наступного дня Чарлітов помітив невеликого кальмара, що обвив щоглу довгими забрудненими чорнильною рідиною щупальцями. Подумав: а що, коли це не збожеволілий матрос, а величезний кальмар переслідує плота? Спливає вночі і затягує людей у воду. Хапає довгим липким щупальцем-канатом за горло, так що жертва не може крикнути, і тягне з плота. Може, навіть присмоктався до днища.

Чарлітов обережно опустив голову в воду. Нічого. Лише ворушаться кілька потворних прилипал. Але, лягаючи спати, він про всяк випадок поклав поряд з собою ножа. А вночі прокинувся від того, що щось холодне обвило ногу. Від такого дотику, відчутого уві сні, зупиняється серце. Але ще гірше, коли, прокинувшись, розумієш, що то не сон. Волаючи, він схопив ножа, полоснув по тому місцю, де відчув дотик, і увімкнув ліхтар. Ні, то був лише морський вугор, що невідомо як вибрався на пліт. Розполосований надвоє, він бився в судомах.

Чарлітов зло зіштовхнув вугра у воду. Серце шалено калатало, по щоках стікав піт. Походив взад-вперед, намагаючись заспокоїтися. Нарешті опанував себе, але сон пропав.

Щоб вгамувати нерви, краще думати про щось приємне. Він сів біля щогли і думав про Милку.

Вона подобалася йому завжди. І не лише йому. Вона взагалі подобалася всім. Пам’ятав її школяркою: стрункою, з розвиненими грудьми і чудовим світлим волоссям. Всі дівчата в школі носили довге волосся, у неї ж була модна зачіска «а ля Мірей Матьє», що вигідно виділяла її з натовпу. Чесно кажучи, він навіть і не мріяв про таку чудову дівчину. Але одного разу, на шкільному вечорі, вона сама підійшла і запропонувала потанцювати. Довірливо притислася, і він мало не здурів від її парфумів і збудження, що охопило його… Того вечора Милка дозволила йому провести себе додому і він навіть наважився, щоправда, дуже незграбно поцілувати її в темряві під’їзду, проте поцілив у підборіддя.

Милка засміялася. Потім вже серйозно сказала:

— Ану, розслабся!

Торкнула наманікюреним пальцем його губи:

— Розтули рота. Та не так, наче збираєшся проковтнути баскетбольного м’яча. А щоб можна було протиснути мізинець. Добре. Заплющ очі.

Він підкорився і відчув, як теплі м’які губи доторкнулися до його губ. Розтулив рота, — так, як навчала вона. Відчув, що маленький язичок ковзнув по його зубах, по піднебінню, а руки поповзли під светра. Від цих дотиків він злетів кудись у піднебесся, а коли знову опустився на землю, відчув свою руку вже в неї під блузкою. Рука вже не підкорялася йому. Вона заповзла під ліфчика і доторкнулася до її грудей.

— Ти що, зовсім здурів? — раптом грубо спитала вона і відсторонилася.

Він був ошелешений цією раптовою зміною її настрою і відчув себе псом, якого господар ні за що викинув за двері.

Ніколи не міг зрозуміти її. Коли розповів про те, що Кощій збирається провчити Буцефала, раптом розревілася, як дитина. А перед цим, коли вони засунули Буцефалу в портфель шматок сухого коров’ячого лайна, сама брала в цьому участь, навіть їздила за ним з Кощієм за місто. А тепер — ридання, по щоках течуть сльози, плечі здригаються. Взяла слово, що після закінчення справи він прийде і розповість їй все, як було.

Він пам’ятав, що тоді вони зустрілися на її квартирі. Милка слухала мовчки. Лише раз перебила в самому кінці і запитала, чи задоволений був Кощій. Ще б пак! Кощій був страшно задоволений. Чарлітов бачив її бліде обличчя. Хотів поцілувати. Тепер уже добре вмів це робити. Не заперечувала, сіла йому на коліна. Пояснила:

— Але це ще не все, Чарлі. Хоч ти і «Скажений», а в таких справах — профан. Треба цілувати шию і плечі, інакше поцілунок не буде справжнім, — вона відкинула голову назад.

Чарлітов цілував їй шию, плечі і навіть дістався до грудей. Готовий був закластися, що в ту хвилину Милка згодна на все, і справа дійде до ліжка. Але зненацька наче щось стало поміж ними — різко підхопилася, застебнула блузку і сказала:

— Іди додому. Хоча ні. Проведеш мене до Шнири. Знаєш, де живе Шнира?

Він домігся від неї свого лише через кілька років. Коли закінчив військово-морське училище і вже рік плавав