Солдати гріху - Анджей Зем'янський
Барський не міг їм допомогти. Він пішов на кухню і приготував собі випити. Після цього сів перед величезним підвішеним телевізором, який він досі подумки називав телевізійною стіною. Попивав горілку з соком, дивлячись рекламу, іноді перериваючись програмами на комерційних каналах, рекламу з програмами хоч у якійсь пропорції та платні програми без реклами. Він був шокований різноманіттям програм, кількістю запрошених у студію, декором, технікою, багатством, що капало звідусіль. Він ніде довго не затримувався. Кількість польських телевізійних станцій здавалася йому неймовірною. Йому стало цікаво, хто міг собі все це дозволити. У Польській Народній Республіці не було що дивитися на одному каналі. Другий транслювався за сумісництвом і як телеканал про поточні події, показуючи переважно "розмовляючі голови". І зараз? Він не міг це зрозуміти. Після довгої боротьби з пультом він знайшов інформаційний блок. З цікавості почав стежити за подальшими новинами, а потім дійшов висновку, що Польща перебуває на межі розпаду. У горах бушують повені, кожен політик ідіот, бандити безкарно орудують по всій країні, щодня ловлять тисячі п'яних водіїв, але це навіть не вершина айсберга. Нам загрожують жахливі катастрофи, багато з них глобального масштабу, організація держави практично не існує, в цьому борделі під назвою Республіка Польща більше нічого не працює, крім економіки, яка йде напрочуд добре, що дивує всіх без винятку, але це все одно нас не врятує, бо наближається кінець світу. Марчін сидів і не міг вичавити з себе слова. Нарешті він зрозумів, що, незважаючи на те, що новини були переповнені жахливими вістями, ведучі зовсім були схожі на стурбованих. Гірше того: навіть видіння швидкого кінця світу їх не дуже лякає. І так, крок за кроком, він почав розуміти суть цього нового телебачення. У горах завжди були повені. Скільки він себе пам’ятає, кожного літа, коли їздив на канікули з дитбудинком, десь щось затоплювало, підтоплювало і кілька халуп зносило. З тією лише різницею, що тоді ще не було камер, які все це фіксували. Про те, що політики ідіоти, нас сповіщали інші політики. Якщо вони ловлять стільки п’яних водіїв, то як вони встигають друкувати нові водійські права і кому їх видають? Барський намагався заспокоїтися, бо це лише пошуки сенсації, де тільки можна... Нарешті, на щастя, в публіцистичній частині письменник навіть скасував кінець світу, стверджуючи, що апокаліптичні видіння виникають у головах людей, яким живеться добре, ну і не дивно.
Задоволений Барський пішов на кухню й налив собі другу склянку. Повернувшись, він перевірив двох поліцейських, які все ще працювали за комп’ютерами.
– Як воно йде? – сказав він, бажаючи почати розмову.
– Непогано. – Майхржак обернувся на своєму обертовому кріслі. – Може, до ранку і закінчимо.
– І... я не хочу вам заважати, але...
– Викладай?
– Чи вийшла третя частина пригод Індіани Джонса?
– Так. – Потоцька повернула голову. – Я завтра скачаю тобі піратку.
– Була і четверта, – додав Майхржак. – Інді зараз бореться з росіянами.
– Я скачаю і для тебе і її. – дівчина важко підвелася. – Я зроблю щось перекусити, добре? А то в мене в животі бурчить.
– Можливо, я щось зроблю, – запропонував Барський. – Просто скажіть мені що.
– Я впораюся. Все одно треба випростуватися.
– Краще б він щось приготував, – втрутився надінспектор. – Ти ж приготуєш салат із селери, прикритої цибулею–пореєм. Це корм для кроликів, а не їжа для мене.
– О, вам я зроблю окремо, – вони почули твердість у голосі дівчини.
– Тоді нехай Марчін приготує мені випити.
– Можеш випити мій, якщо ти не гидуєш. – Барські подав йому свою склянку. – Я дивився телевізор, і щось мені недобре.
Потоцька зареготала.
–А ти, мабуть, новини подивився? Горище ось там, – вона показала на стелю, – у пральні можна знайти мотузку, щоб зробити собі шибеничку петлю.
Майхржак поплескав його по спині.
– Або випий літр спирту. Смерть буде більш дружньою.
– Дуже смішно, – Барський повернувся до вітальні з кислим обличчям. Мабуть, щось його зацікавило, бо він змінив канал. Він уже знав, які канали платні, тому включив щось без реклами і без політики. Кримінальна історія була дуже цікава. Принаймні в побудові дійства та сцен погоні. Барському важко було розрізнити, хто з персонажів був гангстером, а хто поліцейським. Що ті, що інші були жахливими свинями.
– Хочеш бутербродів? – гукнула з кухні Потоцька. – Бо я закінчила їх робити.
– Будь ласка.
На екрані телевізора один тип підійшов до іншого типа ззаду. Він поклав руку йому на плече. Однак чоловік швидко розвернувся, діставши рушницю. Він зробив три постріли, ледь не впритул.
– Це дурниці, – рефлекторно прошепотів Барський. – Він був би весь у крові.
– Що? – у дверях з’явилася Потоцька з повною тацею бутербродів.
– Вона бризнула б на нього, як з відра...
– Чого ти так завмер? Про що ти говориш?
Барський стрепенувся і рефлекторно обернувся, стираючи щось невидиме з обличчя.
– Я дещо згадав, – пробурмотів він.
– Що?
– Двадцять років тому я вбив когось, практично впритул.
– Так ось... – Майхржак потягнувся, страшенно позіхаючи, і додав ще голосніше. – Я пропоную не сидіти тут на дупах, а просто трохи відпочити після цієї клятої ночі.
В ту ж мить Барський впав з дивана на килим. Все його тіло оніміло. Він ледве розплющив очі. Здається, він заснув на дивані...
– Ісусе... котра година?
– Двадцять хвилин по четвертій! – проревів Майхржак. – Прокидайся!
Потоцька на кухні вмикала кавоварку і теж була наче з хреста знята, вони не спали цієї ночі.
– Чорт, у мене очі вилізуть. – Вона потерла повіки великими пальцями. – Куди ти збираєшся в такий час? – звернулася вона до надінспектора.
– Не знаю. Не маю поняття. До Південного парку, наприклад.
– Щоб вас підняло та гепнуло. – Барський порсався на дивані, намагаючись підвестися. Обіпертися об диван він не міг. Падаючи, він, напевно, вдарився об щось ліктем, і тепер у нього все
