Солдати гріху - Анджей Зем'янський
– День просто чарівний! – Майхржак, мабуть, отримував усе більше й більше енергії. – Скоро схід сонця! Рухайтеся, сплюхи!
– Ну, я ж варю каву. – Потоцьку не вразив ентузіазм колеги.
– Ми йдемо з дому. Перелий в термос.
– Я нікуди не піду, – простогнав Барський. – У мене немає ніг.
– Зараз я з усієї сили пхну тебе в одну з них. Якщо не буде боляче, тоді в тебе їх і справді немає. То як?
– Садист! – одразу ж відгавкався Марчін.
Однак Майчжаку вдалося їх трохи мобілізувати. Він спакував бутерброди, що залишилися від учора, і обов’язково взяв із собою термос і паперові стаканчики. Нарешті він повів усю нерішучу компанію в уже сяючу сірість світанку. Вузькі зелені вулички були справді надзвичайними. Абсолютна тиша, якої ніколи не було в місті, робила атмосферу загадковою. Те саме було і з відстанню. Здавалося, до парку їм довго їхати, але вони встигли туди дістатися. Весь світ навколо завмер, тільки часом здалеку було чути звук автомобіля. Коли вони зайшли між дерева, атмосфера здавалася майже казковою.
– Насправді ти мав рацію, – визнала Потоцька, звертаючись до Майхржака. – Мені стало у сто разів краще, коли я пройшлася.
– Але дочекайся сходу сонця. Це клас!
Барський зацікавлено озирався. Це помітили Потоцька і Майхржак.
– Що? – підвела голову дівчина. – Тут теж змінилося?
– Ммм. Все прибрано, акуратно та охайно. Прямо як у фільмах з ФРН.
– Західної Німеччини більше немає, – зітхнув Майхржак, проводячи їх до кам'яних сходів біля озера. Вони сіли на східці прямо біля води.
– Мені не залишилося чого згадувати. – Барський взяв стаканчик з кавою. Цього разу він подумки визнав, що Майхржак мав рацію. В такий час і в такому місці навіть кава з експресу йому смакувала.
– Ти згадав, кого вбив? – спитала Потоцька.
– Ні. Я тільки пам'ятаю, що цей тип застав мене зненацька. Я вистрілив рефлекторно, зробивши півоберта.
– Майже як Чак Норріс.
Хм, він згадав цього актора. "Зниклий без вісті", "Загін Дельта". Все переглядалося на нелегальних касетах VHS, жахливої якості, постійно валилася синхронізація голосу та зображення. Але це було не важливо. Важливими були гострі відчуття та смак забороненого плоду. Цікаво, чи переживали вони сьогодні таку радість. Чи було в них щось заборонене, чим можна було крадькома насолоджуватися в якихось напівлегальних притонах?
– Ааааа... А ви щось відкрили? – спитав Барський, цікавлячись наслідками нічної праці Майхржака й Потоцької.
– Знаєш, і так, і ні. З’ясувати, хто найняв детективну компанію, було просто. Але одразу стало зрозуміло, що це зовсім не так. У детективів практично не було замовлень, крім роботи на TKJ.
– TKJ? Що це за абревіатура?
– Не знаю, і це не важливо. Це назва компанії, яка насправді не робить нічого конкретного. Її немає на перших шпальтах газет, її немає в рейтингах, її немає на біржі... Одним словом, одне велике ніщо.
Майхржака не задовольнила отримана інформація, а Барський, у свою чергу, зовсім не зрозумів поліцейського. Він знав світ компаній, корпорацій, картелів і біржових компаній лише з кримінальних оповідань, передрукованих у "Магазин Польський".
– То що тут не так?
– Ну саме, що? Нібито і нічого. Всьо о'кей. Просто ми не знаємо, чим вони насправді займаються, і чому її винюхує Військо Польське.
– Як то Військо Польське? Зачекайте, як це "винюхує"?
– Ти не знаєш? Адже солдати повинні захищати наші кордони або принаймні воювати в Афганістані, Іраку, Чаді, Гаїті чи де б вони не були, щоб захищати наші стратегічні інтереси, – в'їдливо повідомив надінспектор.
– Я не здивуюся, якщо завтра Республіка Польща відправить солдатів в Антарктиду, щоб розібратися з пінгвінами. Але шпигувати у власній країні?
– Стривай, ти плутаєш Марчіна, – перебила Потоцька.
– Слухайте, цивільна і військова служби, коли йдеться про розвідку та контррозвідку, ненавиділи одна одну ще з часів зародження Польщі. Вже у Мєшка І були проблеми з цим.
– А тепер вже ти сиплеш жартами, – відповів Майхржак.
– Коротше кажучи, то так. Якщо армія нишпорить навколо компанії, це ознака того, що компанією керують цивільні служби. Отже, кажучи простою мовою: ліквідована ВІС має щось проти ліквідованих есбеків.
– Щоб ви всі скисли, – буркнув Барський. – Я взагалі нічого не розумію.
Йому почали пояснювати, крок за кроком. Зі зміною політичної системи було ліквідовано Службу безпеки, потім ліквідовано ВІС. І ті, і інші очікували цього набагато раніше і більшість встигла як слід підготуватися. Було створено багато компаній, що проводили різну дивну діяльність, і, перш за все, з незрозумілим походженням капіталу. Але це було неважливо. Такими справами має займатися податкова та економічна поліція. Цим може займатися Агентство внутрішньої безпеки або Центральне бюро розслідувань. Навіть Центральне антикорупційне бюро. Але ніколи не армія! Не для того вона просто призначена.
– А звідки ви знаєте про армію?
Барський відчув себе відчув придавленим аргументами Майхржака.
– Ми дізналися лише завдяки дивним зв'язкам сержанта Макабри. У будь-якому випадку, у нас є підказка про те, що армія бажає дістати компанію TKJ і прибити її. І, мабуть, вона до цього дуже близько.
– Що робить TKJ?
– В основному, нічого, як я вже сказав. Але у неї є кілька цікавих дочірніх компаній. Торгівля газом, купівля нафтових родовищ, торгівля зброєю, біржові операції. На будь-який смак.
– І де тут пастка двадцять два[43]?
Майхржак багатозначно посміхнувся.
– Правильно, правильно. Якщо військових щось цікавить, то воно повинно бути до біса старим і важливим. Між ними і мирним населенням давно йде війна, чи не так?
– Так, – продовжила його думку Потоцька. – Це невелика фармацевтична компанія. Існує всього з... – чарівна посмішка, щоб зробити паузу – ... з тисяча дев'ятсот вісімдесят дев'ятого року. Вам нічого це не нагадує?
Барський попросив сигарету. Але, о диво, навіть Майхржак, старий курець, забув взяти з собою цигарки. Потоцька налила йому ще кави.
– Фірма не дуже велика, великих прибутків не приносить, в основному субпідряд у виробництві комплектуючих. Ну і величезна лабораторія. Нібито, отримує замовлення із Заходу, але хто їх знає. Вникнути в деталі неможливо. Найцікавіше, однак, те, що після багатьох дуже нудних аналізів виявилося, що компанія перехопила на себе обладнання та людей з Інституту гірничої хімії у Вроцлаві.
– Якої?
