Солдати гріху - Анджей Зем'янський
– Що? – безтурботно спитала вона.
– Нічого, нічого... – Він інстинктивно відвів погляд від того місця, на яке дивився, і хіба, курва, трохи почервонів. Вигадлива стрижка в настільки інтимному місці стала ще одним потрясінням цього вечора.
Вони зайшли у ванну. Незважаючи на те, що та була величезною, завжди був хтось, кому доводилося сидіти, склавши ноги разом, а комусь – розставивши ноги. Елі, однак, це ніякого клопоту не доставляло. Вона сиділа, широко розставивши ноги, без будь-якого збентеження. Барський проковтнув слину.
– Зараз усі так? – запитав він. – Без жодних комплексів?
Довгу мить Потоцька не знала, про що він питає, але здогадалася.
– Не знаю. Я не можу відповідати за інших. Однак… дівчина не знала, як це висловити.
– Часи сором'язливості минули. – Вона скривилася, бо, хіба, хотіла сказати не те. – Принаймні у великих містах. Ну, я не знаю, як тобі це пояснити.
– Не хвилюйся, колись були, як це ти називала, люди сором'язливі і вільні, розкуті.
– Розкуті, – усміхнулася вона. – Гарне слово.
– Але у вас... у тебе, це надзвичайно природно.
Барський намагався якось назвати її поведінку.
– Запитай у Майхржака. Він тобі краще розповість, як воно з іншими дівчатами. Але я думаю, що зі мною так само, хоча я мала небагато можливостей перевірити це сама.
– Як це, сама? – остовпів Барський. – Ти з іншими дівчатами?
– Ні, ні, заспокойся. Я не бісексуалка. Так тільки, з цікавості спробувала.
Він не знав, як реагувати. Хоча його погляду, мабуть, було достатньо, бо жінка почала виправдовуватися.
– Це не те, що ти думаєш. Потискалася з одним збудженим підлітком, але сексу не було. Потім мене захотіла ще одна досвідчена лесбіянка, але вона була якась неапетитна, тому я не зважилася на це.
Дуже збентежений, Барський відчайдушно намагався змінити тему.
– У тебе багато подружок?
– Незліченна безліч. Я не встигаю стежити за їхніми електронними листами чи навіть не встигаю читати їхні блоги.
– Хм?
– О, я забула. Дружба тепер – це мережа. У реальному житті ви зустрічаєтеся з конкретною метою.
Марчін усе ще не розумів. Еля вирішила пояснити йому.
– Слухай. Ніхто…
Вона не встигла пояснити, що означає "ніхто". Унизу грюкнули двері. Майхржак повернувся з поліцейської дільниці. Чорт! Барський мало не вибухнув. У такий момент? Коли буквально хвилини відділяли їх від приземлення в теплому ліжку?
Потоцька злегка висунула язика і чуттєво облизнула губи.
– Спокійно, – прошепотіла вона. – Увечері будемо самі.
Майхржак ні про що не питав. Йому було байдуже, чому вони спустилися зверху разом і лише через довгий час. Навіть штани Барського, що лежали на підлозі, не справили на нього враження. Він спокійно підняв їх і передав своєму другові, який був шокований відсутністю будь–якої реакції. Марчін зрозумів, що йому справді треба багато чого дізнатися про цей світ. Він знову відчув себе дослідником інопланетної цивілізації на Марсі. А минуло лише двадцять років! Він навіть не міг зрозуміти, яким дивом Потоцька поводиться цілком нормально, без найменшого сорому чи збентеження. Мабуть, все, що сталося, було абсолютно… він не міг підібрати потрібне слово… абсолютно звичайним для них!
– Макабра – геніальний чувак. – Майхржак кинув кілька паперів на кухонний стіл. – Знаєте, що він зробив?
– Чекай–чекай. – Потоцька як раз насипала каву в сталеву ємність із чорною ручкою. – А як там з пожежею в лікарні?
– А що там має бути? Громадська думка тисне так, що котяться наступні голови. Але поки що нагорі, в міністерствах. На нашому рівні і наше міністерство ще не косять, тому що ми впоралися з цим питанням найпізніше.
– Добре–добре. І як командування прикриває дупу, коли потрібно негайно вирішити таке важливе розслідування?
– Це комісії ще будуть виясняти. Але пару винних вже схопили.
– Яких винних? – підключився Барський.
– Винних в загальній занедбаності у районі. Спокійно, притиснуть пішаків, і кожен у чомусь зізнається. Ви ж знаєте людей.
Майхржак, як завжди, продемонстрував свій програмний прагматизм.
– Але в чому винних? – ще не міг зрозуміти Барський.
– Я ж і кажу. Винних у загальній недбалості в широкому розумінні.
Потоцька нарешті ввімкнула кавовий апарат.
– У них є якась гіпотеза? – запитала вона.
– Яку ти хочеш почути? – іронічно спитав поліцейський.
– Ту що для преси.
– О, найбезпечнішу, – широко посміхнувся Майхржак. – Так от, було змонтовано нову опалювальну установку. Але залишилися запаси палива для старої, тому якийсь ідіот технік підключив стару установку, щоб спалити запаси, що підірвало нову. Під час пожежі загинув сам технік, тож на нього можна багато чого списати. Файно?
– А хто повірить, що в травні лікарню опалювали? – не втрималася Потоцька.
– А хто буде питати? Читачі напишуть чи глядачі подзвонять? Вже зараз поширюються чутки, ніби пожежа була влаштована, щоб приховати сліди розкопок скарбів вермахту, і що в цьому районі були помічені НЛО. Мережа шумить, що там російська розвідка розрахувалася з чеченцями, і все це прикрито наркотиками, які вироблялись в підвалі лікарні. Крихітко, прокинься. Хто запитає про конкретику? А очевидні, загальні недоліки ми вже частково усунули. Ми виловимо більше наступного тижня, хіба що ЦАБ[39] не випередить нас, – повідомив Майхржак.
– Ти серйозно? – запитав Барський.
–Звичайно. Я вчора читав, що в районі навіть диявола бачили. – Надінспектор на мить замовк і насупився. – Диявол, – повільно повторив він. – Елю, ти вважаєш, тебе там справді хтось помітив?
– Уееееее. – показала вона йому язик, витягнувши його на всю довжину.
Потоцька поставила чашки й акуратно наповнила їх кавою. Вона, як завжди, забула, що Барський віддав би перевагу заливайці по-турецьки.
– Гаразд, а що винюхав лісник Маруха?
– Макабра вміє знаходити інформацію. Він подумав собі так: якщо зникла папка Барського, то чи зникли інші справи? Це його привело в нікуди.
Потоцька театрально
