Рембо - Девід Моррелл

Не кажи, — сказав він Харрісу, — не кажи, що мені не варто туди повертатися.

Добре, не буду.

На вулиці Тісл із задоволенням вдихнув нічне повітря. Патрульна машина стояла зовсім поряд. Сідаючи в неї, він глянув наліво й побачив, як вся ліва частина міста разом освітилася, немов полум’я сягнуло до темних хмар.

Харріс вибіг на ґанок.

Хлопець вибрався з печер! Щойно повідомили, що він викрав поліцейську машину!

Я знаю.

Але відкіля?

Вибухова хвиля пройшла по вікнах поліцейської дільниці — почувся дзенькіт розбитого скла. Кілька вибухів донеслося з боку головної дороги, яка веде в місто.

Боже милостивий, що це? — здивовано промовив Харріс.

Але Тісл уже знав, що це, і з місця рвонув машину, щоб встигнути вчасно.

РОЗДІЛ 14

Рембо на максимальній швидкості вів потужну поліцейську машину, поглядаючи в дзеркало заднього виду на залиту вогнем вулицю, гігантські язики полум’я здіймалися до верхівок дерев, які росли по боках. Тепер ніхто не зможе сісти йому на хвіст, їм доведеться об’їжджати зону пожежі. Він виграє час. Про всяк випадок потрібно зробити ще один відволікаючий маневр — чим більше маневрів, тим простіше йому

буде сховатися. Можливо, його взагалі не будуть переслідувати. Кинуть усі сили на гасіння пожежі.

Попереду один із вуличних ліхтарів не світив. Поруч із ним спалахнули задні вогні машини, її водій відкрив дверцята, щоб подивитися на вогонь. Рембо виїхав на смугу зустрічного руху, цілячись у низько розташовані фари спортивної машини. Вона вирулила на праву смугу, щоб не зіткнутися з ним, але Рембо відразу повернувся на свою, і спортивна машина метнулася до тротуару, влетіла у вітрину меблевого магазину. «Дивани та крісла, — подумав Рембо. — М’якого приземлення…»

Продовжуючи шукати на підлозі педаль газу, він дивувався, чому на вулиці більше немає машин. Та що ж це взагалі за місто таке? Трохи за північ — і всі вже сплять. Вогні магазинів вимкнені. Ніхто не виходить із барів зі співом. Ну, він оживив трохи це містечко. Це вже точно. Машина стрімко мчала вперед. Настрій у нього покращився. Усе буде гаразд. Він буде переховуватися в Мексиці. Пробратися непоміченим до шосе виявилося не важко. Поліцейські, які приїхали в цій машині, долали, напевно, пагорби з іншими або пройшли далі по дорозі до вантажівок. У замку запалення не було ключа, але він легко з’єднав проводи прямо й зараз, проскочивши перехрестя на червоне світло, відчував, що мине лише кілька годин, і він буде вільний. Поліція, звичайно, повідомить по радіо його приблизний маршрут, і його спробують зупинити, але більшість їхніх машин, ймовірно, залишилася позаду, тому особливого опору попереду не буде. Він перетне місто, поверне на бічні дороги та сховає машину. Далі піде по бездоріжжю. Можливо, сяде у вантажний потяг. Або в який-небудь інший транспорт. А то й літак викраде. Чорт забирай, можливостей повно.

Рембо.

Голос злякав його, голос по радіо машини.

Рембо. Слухай мене. Я знаю, що ти мене чуєш!

Голос був знайомий, але він його давно не чув. Рембо спробував згадати.

Слухай мене. — Кожне слово було чітким і звучним. — Мене звуть Сем Траутмен. Я директор школи, у якій тебе вчили.

Так, звичайно. Його ніколи ніхто не бачив — тільки голос протягом багатьох днів не давав нікому спокою. Більше бігати, менше їсти, менше спати. Голос завжди віщував нові труднощі. Ось, значить, як. Тісл покликав Траутмена на допомогу. Це пояснювало зміни в тактиці, які застосовували переслідувачі. Мерзотник. Йде проти своїх!

Рембо, ти повинен зупинитися та здатися, поки тебе не вбили.

Як би не так, мерзотнику!

Слухай мене. Я знаю, це важко зрозуміти, але я допомагаю їм тому, що не хочу, щоб тебе вбили. Вони вже почали мобілізувати сили в тебе на шляху, а потім придумають ще що-небудь і вимотають тебе до кінця. Якби я був упевнений, що в тебе є найменший шанс перемогти їх, я б сам наказав тобі не зупинятися. Але я знаю, що в тебе немає виходу. Повір мені! Будь ласка. Поки ще не пізно, здайся й залишишся живим. Ти вже все одно нічого не зможеш зробити.

А от подивимося!

За ним, уже вдалині, прогриміли чергові вибухи. Він різко повернув машину до порожньої бензозаправної станції, там вимкнули світло на ніч. Вибив ногою скляні двері, зайшов усередину та включив електричні насоси. Потім схопив лапчастий лом і поспішив назовні — збити замки з бензоколонок, їх було чотири, по два шланги на кожній, і він пустив з усіх струмені бензину, поставивши запори у відкрите положення. Потім відвів машину подалі й зупинився. Один сірник — і ніч перетворилася на день, велике озеро вогню хлюпало від тротуару до тротуару, розбивалися шибки, тріскалися стіни будинків. Жахливе пекло. Він сів у машину та поїхав далі, а за його спиною палаючий бензин досяг припаркованих машин, і ті вибухнули одна за одною, власники самі винні — знак на ліхтарному стовпі забороняв ставити машини після півночі. Він подумав про те, що буде, коли впаде тиск у підземних цистернах. Вогонь пробіжить по шлангах у цистерни, і в повітря злетить половина кварталу. Це зупинить переслідувачів, можна не сумніватися.

Рембо, — сказав Траутмен по радіо. — Будь ласка! Я прошу тебе зупинитися. Усе це вже марно.

«А от подивимося», — знову подумав Рембо й виключив радіо. Він уже майже проїхав центр, через кілька хвилин буде на іншому кінці міста.

РОЗДІЛ 15

Тісл чекав. Він поставив патрульну машину посеред вулиці, у тому місці, де вона перетинала головну площу міста, і сперся на капот, тримаючи в руці пістолет. Звідти, де ще було вогнище пожежі, наближалися вогники фар. Можливо, хлопець виявився швидшим за нього та вже виїхав з міста, але Тісл у це не вірив. Він бачив те, що відбувалося, начебто з двох боків відразу — очима хлопця з машини, яка несеться до площі, і своїми — очима поліцейського, який спирається ліктем на поліцейську машину. Пістолет у руці він тримав упевнено. Потрібно все зробити правильно. Іншого шансу не буде. І він зобов’язаний переконатися, що це саме той хлопець, а не патрульний, який випадково тут опинився. Ревіння мотора. Фари світили просто в обличчя. Він примружився, розглядаючи водія. Минуло три доби з того часу, як він бачив хлопця, але важко було не впізнати форму голови, нерівно обстрижене волосся. Це він. Нарешті, сам