Рембо - Девід Моррелл
Але поліція сповістить усі дорожні патрулі про викрадену машину.
А він її кине, проїхавши кілька миль.
І що далі? Викрасти ще одну машину, а потім і її кинути? Залишити машину й іти пішки, щоб незабаром почути за спиною собак?
Йдучи струмком й обмірковуючи всі варіанти, він поступово зрозумів, як це буде важко, майже неможливо. Тісл ніколи не відстане. Тісл не дасть йому жити на волі, навіть відпочити не дасть.
Із занепокоєнням прислухаючись до гавкоту собак, що лунав усе ближче, і дивлячись під ноги, щоб не перечепитися через великий камінь або ще через що-небудь, він ішов, притискаючи руку до ребер, і не бачив чоловіка, поки не наткнувся на нього. Той сидів на березі, знявши шкарпетки та черевики й опустивши ноги у воду. У цього чоловіка були блакитні очі. Він тримав гвинтівку напоготові, підозріло хмурячись. Напевно, він чув, як наближається Рембо, і про всяк випадок приготувався, але, мабуть, не вірив, що це справді може бути Рембо, тому що коли він зрозумів, хто перед ним, його паралізувало, а Рембо кинувся на нього. Ніякого шуму Не повинно бути ніякого шуму. Не стріляти. Рембо вихопив ніж, відкинув гвинтівку супротивника вбік, той устиг піднятися — і Рембо всадив йому ніж у живіт і відразу провів ним угору! до ребер.
Ісусе, — здивовано сказав чоловік і помер.
Що? — запитав хтось.
Рембо мимоволі смикнувся. У нього не було можливості сховатися.
Я ж тобі говорив, перестань скаржитися на свої ноги, — продовжував голос. — Ну, взув черевики, нам… — Через горбок, що поріс травою, вийшов чоловік. Він виявився моторнішим, ніж його товариш, — відразу кинувся до своєї гвинтівки, притуленої до дерева, Рембо спробував його випередити, але не встиг, і людина вистріляла, квапливо, не цілячись. Цей постріл покінчив з усіма надіями Рембо. Простреливши йому голову, Рембо перелякано подумав: «Боже мій, що тепер робити? Сюди ж усі збіжаться…»
У лісі стривожено перегукувалися люди. Весь чагарник наповнився шерехом і тріском сухих гілок. Собаки загавкали жвавіше, повернули в його бік. А йому нікуди втікати. Скрізь люди. Це кінець.
Він був майже радий, що програв, — більше не потрібно втікати, його доставлять до лікаря, дадуть знеболювальне, покладуть у постіль. Чистий одяг. Сон.
Якщо його не пристрелять на місці, вирішивши, начебто він готовий воювати далі.
Він кине гвинтівку, підніме руки й голосно крикне, що здається.
Ця ідея викликала в нього відразу. Він не міг просто стояти й чекати. Він ніколи ще так не робив. Повинно ж бути щось ще, що можна зробити. Він згадав про рудник і про останнє правило: якщо він програє і його повинні взяти, він принаймні сам вибирає місце, де це повинно статися, а місцем, що дає йому найбільшу перевагу, був рудник. Хто знає… Раптом там у нього з’явиться якась можливість урятуватися?
Люди з тріском продиралися крізь чагарник і були вже зовсім близько. Поки нікого не видно, але незабаром вони з’являться. Значить, рудник. По тілу пройшов бойовий вогонь, як завжди перед початком сутички. Він уже не відчував утоми та швидко побіг геть від струмка, у глиб лісу. Почув шум спереду, в густому чагарнику, і повернув ліворуч, намагаючись пригнутися якнайнижче. Далеко справа він побачив людей, які з криками бігли до струмка. Солдати національної гвардії. У формі й у касках. Уночі, дивлячись на ланцюг вогнів, він глумливо думав, що Тісл послав на нього цілу армію. Чорт забирай, це справді була армія.
РОЗДІЛ 7
Тісл сидів увесь обм’яклий на лаві та дивився, як поліцейський позначає хрестиком місце на карті, де знайшли тіла двох цивільних біля струмка. Йому здавалося, начебто він дивиться на все це здалеку: сприйняття було притуплене таблетками, яких він наковтався. Він нічого не сказав Траутмену й Керну, але коли дізнався про те, що знайшли два тіла — одного цивільного зарізаного, другого застреленого — він відчув різкий стискаючий біль у серці. Такий сильний, що йому стало страшно. Убито ще двох. Скільки тепер усього? П’ятнадцятеро? Вісімнадцятеро?
— Напевно, він ішов до дороги, коли його знайшли ці люди, — сказав Траутмен. — Він знає, що ми чекаємо його біля дороги, тому йому доведеться повернути назад, до пагорбів. А коли вирішить, що це вже безпечно, він спробує знайти інший шлях до іншого відрізку дороги. Може, цього разу він піде на схід.
Тоді все, — сказав Керн. — Він у кільці. Лінія солдатів проходить між ним і пагорбами, туди він не проб’ється. Єдиний відкритий для нього напрямок — це до дороги, але там чекає ще одна лінія солдатів.
Тісл у цей час дивився на карту. Тепер він повернувся.
Ні. Ви що, не чули? — сказав він Кернові. — Хлопець майже точно вже пішов наверх. На карті ж усе видно.
Не розумію. Як він міг пройти крізь ЛІНІЮ ВІЙСЬК?
Дуже легко, — сказав Траутмен. — Коли солдати почули позаду постріли, одна група відділилася від лінії та повернулася з’ясувати, у чому справа. Вони не закрили діру в лінії, достатню, щоб дістатися до пагорбів. Скажіть їм, щоб швидше йшли далі в пагорби, інакше він устигне надто далеко зайти.
Тісл давно очікував від Керна того, що зараз відбулося.
Я не знаю, — похитав головою Керн. — Усе стає занадто складним. Не знаю, як мені варто діяти. А раптом він думає не так. Раптом він не зрозумів, що в лінії утворився просвіт, і залишився на місці, між солдатами національної гвардії та дорогою. У такому випадку, якщо я накажу їм іти в пагорби, я зіпсую пастку.
Траутмен підняв руки.
Думайте все, що вам чорт надушу покладе. Мені це байдуже. Я із самого початку не хотів у цьому брати участі. Але я беру участь, допомагаю. Це не означає, що я повинен знову й знову пояснювати вам найпростіші речі.
Ні, зрозумійте мене правильно. Я не збираюся заперечувати ваші думки. Просто я гадаю, що він у його стані може вчинити нелогічно. Відчує, що кільце стискається, і почне
