Рембо - Девід Моррелл

Фари засліпили його, і він вистрілив в одну, потім в іншу, гільзи з його автоматичного пістолета з дзенькотом покотилися по дорозі. Ну, як тобі це подобається? Він прицілився й саме в ту секунду, коли хлопець пригнувся, вистрілив і розбив вітрове скло, а потім одразу ж прострелив передні покришки — потрійна віддача ледве не скинула його лікоть з капота. На такій швидкості машину відразу ж занесло, Тісл устиг відскочити, коли вона зіткнулася з його машиною — гуркіт металу та скла, обидві машини крутнулись, і хлопця зі своєї машини відкинуло до дальнього тротуару. Пригинаючись, Тісл побіг туди, стріляючи на ходу в дверцята, потім під щиток приладів. Але хлопця там уже не було, тільки кров на сидіннях. Тісл вибіг на дорогу й побачив у просвіті під машиною черевики хлопця, який тікав до алеї.

Він побіг за ним, досяг цегляної стіни поруч з алеєю та приготувався, стріляючи, ввірватися на алею. Незрозуміло було, чому стільки крові на тротуарі. Він не думав, що його куля наздогнала хлопця. Можливо, той поранився при зіткненні. Крові було багато. Це добре. Він не зможе швидко бігти. З алеї донеслися тупі удари, начебто хлопець виламував двері. Тісл прикинув, скільки в нього залишилося патронів. Два постріли у фари, один у вітрове скло, два в покришки, п’ять у дверцята. Залишалося три. Мало.

Він квапливо витяг обойму з рукоятки, одним рухом вставив нову, затримав подих і вибіг на алею, стріляючи на ходу, потім упав за шеренгою сміттєвих баків і побачив, що двері в збройовий магазин Огдена відчинені. Сміттєві баки були занадто тонкими, щоб захистити його від куль, але вже добре те, що він встиг укритися за ними. Тепер Тісл думав, чи справді хлопець ввійшов до магазину, чи відчинені двері — лише хитрість, і хлопець улаштував засідку десь далі в алеї. Він оглянув місцевість, хлопця не побачив. Але коли йшов до дверей, ця штука вилетіла з темряви, розкидаючи іскри. Та що?.. Динаміт, але ж запал надто короткий, щоб устигнути схопити паличку динаміту й відкинути подалі. Відскочивши, як від змії, він позадкував з алеї, притулився до стіни, закривши вуха руками, вибух оглушив його, шматки дерева, металу й картону вилетіли на вулицю. Він зупинив себе, не побіг знову до виламаних дверей. Спочатку треба продумати все до кінця. Хлопець не може залишитися тут і влаштувати бій. Завдяки динаміту він має невелику фору в часі. Тому забудь про алею. Перевір передні двері.

Він метнувся за кут будинку — хлопець уже давно залишив магазин і перебігав через дорогу до будівлі суду. Відстань була надто великою, щоб влучити в нього з пістолета. Він усе-таки спробував — упав на одне коліно, залишив друге піднятим, упер у нього лікоть. Тримаючи пістолет обома руками, прицілився й вистрілив. І промахнувся. Куля лунко вдарилася об кам’яну стіну суду. У відповідь торохнула гвинтівка, і куля пробила поштову скриньку поруч із Тісл ом. Йому здалося, що він бачить темну фігуру хлопця, який звернув за будинок, і кинувся за ним — але в цей момент три вибухи підряд освітили будівлю суду, наповнили ніч осколками, які розліталися в різні боки. «О Господи, він збожеволів, — подумав Тісл, намагаючись бігти ще швидше. — Він хоче підірвати все місто».

Вогонь швидко поширювався у верхніх кімнатах будівлі суду, дим заповнював вулицю, і Тісл не бачив, куди подівся хлопець. Справа, через вулицю, хтось стояв на сходинках поліцейської дільниці, і він подумав — хлопець, але це був Харріс, який вийшов подивитися на пожежу.

— Харрісе! — квапливо крикнув він. — Хлопець! Назад! Назад!

Але його слова поглинув гуркіт потужного вибуху, який знищив поліцейську дільницю, накривши Харріса хвилею полум’я й уламків. Ударна хвиля досягла Тісла, той стояв немов скам’янілий. Харріс, дільниця — тепер усе це зникло. Він закричав від люті й побіг далі. «Ах ти, сучий сину, — думав він. — Не треба було тобі цього робити, міг же не робити, міг».

Попереду, справа від тротуару, були ще два магазини, потім галявина перед поліцейською дільницею, усіяна уламками палаючого дерева. Куля вдарила в бетон поруч із його ногами та зрикошетила вбік. Він кинувся в придорожню канаву і відповів на постріл — туди, де встиг помітити спалах. Тісл вистрілив ще два рази, а коли піднявся, ноги не втримали його, він упав на тротуар. Сили вже остаточно залишили Тісла. Занадто він перенапружився за останні дні.

Тісл лежав на тротуарі й думав про хлопця. У нього кровотеча, він теж слабшає. Але його це не зупинило. Якщо хлопець продовжує триматися — це означає, що він ще багато чого може.

«Але я так утомився, — подумав Тісл про себе, — так важко рухатися».

Та що там утомився. Просто страшно.

Він схлипнув і, похитуючись, повільно піднявся. Хлопець повинен бути за розваленим будинком поліцейської дільниці. Але він не міг утекти, тому що задній двір дільниці кінчався високою огорожею з колючого дроту, а по інший бік огорожі, відразу за універсальним магазином, була глибока прірва. У хлопця бракуватиме часу й сил, щоб подолати це місце. Він побіжить далі по вулиці, а там два будинки, потім майданчик для ігор і неподалік від цього місця поле, яке заросло густою високою травою; на полі — побудований дітьми сарайчик.

Він обережно пішов уперед, вишукуючи серед диму хлопця та намагаючись не дивитися на останки Харріса. Тепер Тісл був між будівлею суду й поліцейською дільницею, обидві споруди ще палали та полум’я освітлювало його, дим роз’їдав очі, вогонь обпалював шкіру. Дим на мить повернув убік, і він побачив, що люди, які жили у двох сусідніх з дільницею будинках, вийшли на свої ґанки й розмовляють, показуючи пальцями. «Ісусе, хлопець і ці будинки може підірвати. Уб’є жителів, як Харріса».

Забирайтеся до біса! — гукнув він. — Забирайтеся звідси якнайшвидше!

Що? — крикнув хтось у відповідь.

Він близько! Тікайте! Рятуйтеся!

Що? Я не чую!

РОЗДІЛ 16

Він сховався за ґанком останнього будинку й цілився в Тісла. Чоловік і дві жінки на ґанку всю свою увага переключили на Тісла та не помітили, що Рембо зовсім близько. Але коли він звів курок гвинтівки, хтось, напевно, почув тріск, тому що жінка раптом нахилилася до нього через поруччя, прошепотівши:

Боже мій, Ісусе…

Це було цілком достатнім попередженням; Тісл піднявся з тротуару й пробіг по галявині до ґанку першого будинку. Рембо все-таки вистрілив, не сподіваючись, що