Чотири після півночі - Стівен Кінг

— Я ціную це, — сказав Дейв, — але це не важливо, бо Арделія має намір спровадити на той світ і мене, і Сару теж. Укупі веселіше, як вона сказала мені колись. Їй треба забирати життя, коли вона проходить через пору перевтілення… і пробудження також повинно бути такою порою.

— Ти хочеш сказати, що вона намагається якось заволодіти Семовим розумом, так? — спитала Наомі.

— Я припускаю трохи більше, Саро. Мені здається, що Арделія намірилася знищити всередині Сема те, що робить його Семом, — вона хоче вичистити його, як дітлахи вичищають гарбузи, щоб зробити з них гелловінські світильники, а тоді надягти його на себе, як ти надягаєш нову сукню. А коли це станеться — якщо станеться, — він продовжить видаватися чоловіком на ім’я Сем Піблз, але буде ним не більше, ніж Арделія Лорц колись була жінкою. Щось нелюдське ховалося під її шкірою, і, здається, я завжди знав це. Воно всередині тіла… але ніколи не всередині громади. Звідки прийшла Арделія Лорц? Де вона жила до своєї появи в Джанкшн-Сіті? Гадаю, якщо перевірити, то виявиться, що рекомендації, які вона показала містерові Левіну, — суцільна брехня і що ніхто в місті точно не знав, звідки вона взялася. Думаю, що бажання Джона Павера дізнатися про це й визначило його долю. Але гадаю, що колись була і справжня Арделія Лорц… десь у Пас-Кристьєні, штат Міссісіпі… чи в Герисберзі, штат Пенсильванія… чи в Портленді, штат Мейн… і воно заволоділо нею й одягло на себе. І тепер Арделія хоче зробити це знову. Якщо ми дозволимо цьому трапитися, то гадаю, що трохи пізніше ніж цього року десь в іншому місті, скажімо в Сан-Франциско, штат Каліфорнія… чи в Б’юті, штат Монтана… чи в Кінгстоні, штат Род-Айленд… з’явиться чоловік на ім’я Сем Піблз. Більшості людей він подобатиметься. А найдужче його любитимуть діти… хоч, може, вони й будуть якось по-особливому боятися його, але самі цього не розумітимуть і не зможуть про це розповісти.

І він, звісно, буде бібліотекарем.

Розділ 12. Літаком до Де-Мойна

1

Сем глянув на годинника і з подивом зрозумів, що вже третя по півдні. До півночі залишалося лише дев’ять годин, а тоді високий чоловік зі сріблястими очима прийде знову. Він або Арделія Лорц. Або обоє разом.

— Як думаєш, що мені робити, Дейве? Піти на місцеве кладовище, знайти тіло Арделії й забити кілка в серце?

— Це був би першокласний фокус, — відповів той, — зважаючи на те, що цю пані кремували.

— Ох, — вихопилося в Сема. Він безпорадно зітхнув і сів на стілець.

Наомі знову взяла його за руку.

— У будь-якому разі ти не робитимеш це сам, — рішуче сказала вона. — Дейв каже, що вона хоче позбутися нас так само, як і тебе, але це не відіграє майже ніякої ролі. Друзі допомагають один одному в біді. Ось що важливо. Навіщо ж іще вони потрібні?

Сем підняв її долоню до губ і поцілував її.

— Дякую… але я не знаю, що ти можеш зробити. Та і я сам теж. Не бачу, що взагалі тут можна вдіяти. Хіба що… — Він із надією подивився на Дейва. — Хіба що я втечу?

Дейв похитав головою.

— Вона — чи воно — все бачить. Я вже казав тобі. Думаю, якби ти добряче натиснув і копи тебе не схопили, до півночі ти міг би доїхати майже до Денвера, але Арделія Лорц привітала б тебе там, коли ти виходив би з машини. Або на якійсь особливо темній ділянці дороги ти повернеш голову й побачиш, що бібліотечний полісмен сидить поруч на пасажирському місці.

Думка про це біле обличчя і сріблясті очі, освітлені лише слабким зеленкуватим сяйвом панелі приладів, змусила Сема здригнутися.

— То що ж тоді?

— Гадаю, ви обоє знаєте, що треба зробити спочатку, — сказав Дейв. Він допив чай із льодом і поставив склянку на ґанок. — Зачекайте хвильку і зрозумієте.

Тоді вони всі трохи подивилися на зерновий елеватор. Семові думки наввипередки бігали туди-сюди; усе, на чому він міг зосередитися, були окремі уривки розповіді Дейва Данкана і той трохи шепелявий голос бібліотечного полісмена, що казав: «Не хочу слухати твої дурні відмовки… Маєш часу до півночі… А тоді я прийду знову».

Раптом обличчя Наомі просвітліло.

— Ну звісно! — вигукнула вона. — Як же це просто! Але…

Вона спитала щось у Дейва, і Семові очі розширилися від розуміння.

— У Де-Мойні є одне місце, наскільки я пригадую, — сказав Дейв, — «Книгарня Пелла». Якщо хтось і може вам допомогти, то це вони. Чом би тобі їм не зателефонувати, Саро?

2

Коли вона договорила, Сем сказав:

— Навіть коли вони й допоможуть, не думаю, що ми встигнемо дістатися туди раніше, ніж вони зачиняться. Звісно, можна спробувати…

— Я й гадки не мав, щоб ви їхали машиною, — озвався Дейв. — Ні, вам із Сарою треба дістатися аеропорту Провербії.

Сем блимнув очима.

— Не знав, що в Провербії є аеропорт.

Дейв усміхнувся.

— Ну… гадаю, я трохи перебільшив. Там є півмилі втрамбованого ґрунту, який Стен Соумз називає злітною смугою. Парадна вітальня будинку Стена також править за контору компанії «Аерочартер Західної Айови». Ви із Сарою маєте поговорити зі Стеном. У нього є маленький «навахо»[248]. Він доправить вас до Де-Мойна і назад ще до восьмої вечора, максимум до дев’ятої.

— А що, як його не буде?

— Тоді доведеться придумувати щось іще. Одначе гадаю, що ви його застанете. Єдине, що Стен любить більше за польоти, — це фермерство, а коли настає весна, фермер не тікає далеко від поля. До речі, він, найпевніше, скаже, що не зможе вам допомогти, бо мусить поратися коло хазяйства, скаже, що вам слід було завчасно домовитися за кілька днів, щоб він попросив молодого Картера прийти й доглянути його дев’яносто акрів. У такому разі скажіть, що вас прислав Дейв Данкан і що Дейв казав: настав час заплатити за ті бейсбольні м’ячі. Запам’ятаєш?

— Так, але що це значить?

— Це не стосується нашої справи, — мовив Дейв. — Він візьме вас на борт, от що важливо. А коли прилетите, то не морочтеся з тим, щоб іти сюди. Рушайте із Сарою прямо до міста.

Семове тіло почало наливатися страхом.

— До бібліотеки?

— Саме так.

— Дейве, те, що Наомі сказала про друзів, дуже мило — може, навіть це й правда, — але гадаю, що від тієї миті я повинен діяти сам. Жоден із вас не мусить брати в цьому участі. Це я винен у тому, що знову розбуркав