Пасажир - Жан-Крістоф Гранже

— Зачекати треба кілька секунд, — хрипко сказала вона.

Нарцис нахилився над її плечем, удивляючись в екран.

— Знаєте, як казали гностики? — спитався він, вдаючи навіженця, і тицьнув їй пістолетом у спину.

— Н-не знаю…

— Світ — не образ Божий, а диявольська облуда.

Вона промовчала. Та він і не сподівався на відповідь. Тільки чув, як тяжко вона дихає. Відчував, як вона спливає потом. Йому навіть здавалося, ніби він чує, як гупає її серце. Абсурдність того, що відбувалося, посилила всі його чуття. Загострила інтуїцію. Розум. Він уже ладен був збагнути таїну світобудови.

Аж екран засвітився, і на ньому постала перша рентґенограма.

Під першою картиною справді крилася ще одна. То був швидше малюнок, зроблений у стилі графічних ілюстрацій до романів початку ХХ століття. Чіткі лінії деталей. Тонко заштриховані тіні й світлотіні…

На ескізі було вбивство.

Під мостом. Єнським чи Александра ІІІ.

Убивця стояв, нахилившись над голим тілом жертви. В одній руці сокира, в другій, яку він високо підняв, здобич. Нарцис придивився. Авжеж, це геніталії. Убивця одчикрижив їх у жертви. Він спробував усвідомити ритуальне значення цього вчинку, згадати, в якому міфі йдеться про кастрацію, та мізки геть відмовлялися думати про те.

Адже він бачив обличчя вбивці.

Потворне, перехняблене лице, на якому заклякла мерзенна гримаса. Одне око кругле. Друге примружене. Рот, роззявлений од німого крику, зсунувся до круглого ока, оголивши рідкі криві зуби. Та найстрашніше було не це. Попри приголомшення, він уторопав, що перед ним його автопортрет. Убивцею з пекельним обличчям був він сам.

— Вам… вам показати другого знімка?

Нарцис повернувся до тями лише за кілька секунд.

— Ага, — насилу обертаючи язиком, проказав він.

На другому малюнку була та сама сцена, та дія відбувалася трохи згодом. Убивця — штрихи надавали його обличчю особливої нещадності та жорстокості — жбурляв у річку відчикрижені органи, вимахуючи сокирою. Нарцис звернув увагу на ту сокиру, бо вона вражала примітивністю, — гостро відточений шмат кременю, прив’язаний шкуратяними ремінцями до кия.

Він задкував, поки спиною не торкнувся стіни. Заплющив очі. У голові роїлися запитання. Скількох же бурлак він закатрупив? За що він повбивав їх отак? І чому намалював себе з отакою лютою, огидною мармизою?

Мало не умліваючи, він розплющив очі. Лікарка дивилася на нього. Вираз її обличчя геть змінився і став співчутливим. Вона й далі боялася, але не за себе, а за нього.

— Може, вам води?

Він хотів щось сказати, та не зміг і слова видушити з себе. Зібрав картини, сяк-так обмотав їх шматиною і обв’язав мотузком.

— Видрукуйте знімки, — тихо сказав він, — і покладіть до конверта.

За декілька хвилин він вийшов із центру діагностики. Він сам не тямив, як переставляв ноги. Йому здавалося, ніби він падає, розчиняється у просторі, розпадається на атоми. Звівши очі до неба, він здригнувся — побачилося, ніби воно обвалюється на нього. Гострі бескиди хмар линули вниз і ціляли вони простісінько в нього…

Він понурив голову, насилу втримавшись на ногах.

І, випроставшись, побачив перед собою тих двох зарізяк.

Вони вже підходили до нього. Вітер розвівав поли їхнього одягу, а руки їхні добували зброю.

Він покинув картини і вихопив пістолета.

Потім заплющив очі й почав стріляти.

Анаїс побачила полум’я, що вилетіло з цівки пістолета. Вона вискочила з авта і приземлилася на тротуарі. Знову вдарили постріли. Поки вона зводилася на ноги, на вулиці знялася веремія. Засигналили авта. Люди кинулися врозтіч. Знову постріли. Вона прослизнула поміж двома автомобілями і витягнула голову. Тепер вона побачила зарізяк, точніше, одного з них — він лежав мертвий на бруківці. Довкруги, тікаючи, тупотіли перехожі, чутно було галас. Може, когось і поранили, подумала вона. Попутні жертви… І вразила безглуздість того терміна, що його підказала підсвідомість.

Що там коїлося, розгледіти було неможливо. Поле зору затуляли постаті перехожих, які безладно метушилися поміж автомобілями. Аж напроти аптеки вона побачила Нарциса. Він стояв простісінько перед другим убивцею. Обидва цілилися одне в одного, і заразом обидва намагалися вхопити супротивника за руку і відхилити від себе зброю. Картини валялись у них під ногами. Усе те видовисько скидалося на епізод із дешевого бойовика.

Тріснув ще один постріл, і відразу пролунав брязкіт розбитого скла. На Нарциса та його супротивника посипалися друзки вітрини. Нарцис відскочив убік, послизнувся на рентґенівському знімку і впав горізнач, потягнувши за собою і зарізяку. Він не випустив із руки пістолета, його ворог теж. Анаїс більше не бачила Нарциса, бо поміж ними і нею опинилося авто. Усе, що вона змогла розгледіти, були їхні ноги, які знай смикалися. Люди довкола кричали, присідали і хапалися одне за одного, як ото буває під час кораблетрощі.

Анаїс кинулася вперед, та налетіла на жінку, що притискала до грудей свою сумку, спіткнулася і випустила пістолета, той упав під авто. Коли вона звелась на ноги, зарізяка підхопився і цілив у Нарциса, що залишився голіруч без зброї і тепер відповзав убік.

Анаїс уперлася правою рукою в долоню лівої й націлилася. Вже хотіла було потягти за гачок, аж поле зору їй затулили декілька перехожих. Відразу ж гримнули два постріли. Розсипалася на друзки ще одна вітрина, а лобове скло найближчого авто зазміїлося шпаринами. Анаїс занесло ліворуч, вона перекотилась по капоту якогось авта і нарешті знов ухопила поглядом те, що шукала.

Нарцис тримав нападника за руку. Зброя найманця плювалася вогнем, вибиваючи кришиво з асфальту. Нарцис крутився на місці, вчепившись за руку зарізяки. Анаїс прицілилася в ноги вбивці, розуміючи, що віддачею її пхне ліворуч. Натиснула на гачок і почула квиління сирен.

Скреготіння гальм. Гупання дверцят. Уривчасті накази, які ляскали над юрмою, що ошаліла від жаху. Атмосфера змінилася, тепер вона набула майже відчутної густини.

Анаїс не відривала очей від чоловіків, які зчепилися у борні. Нарцис лежав горізнач на землі. У руці в нього блиснуло лезо ножа, що невблаганно наближалося до живота зарізяки. Той навалився на нього зверху і намагався пошматувати зубами обличчя. Раптом чолов’яга в костюмі від «Г’юго Босса» хутко зірвався на ноги, вітер розвівав поли його пальта. Зігнувшись навпіл, помалу позадкував. Звідусіль волали: «Здавайтеся!» Нарцис теж схопився. У руці він тримав ножа.

Анаїс побачила, як поліцай в однострої цілиться в нього з пістолета. Вона звела пістолета і вистрілила в повітря, в бік поліцаїв. У відповідь кілька куль полетіло