Пасажир - Жан-Крістоф Гранже
І скрізь були твори аутсайдерського мистецтва. Скульптури з консервних бляшанок. Картини у стилі примітивізму, написані не на полотні, а бозна й на чому. Ескізи, вкриті якимись незрозумілими написами. Нарцисові спало на думку порівняння з дудкою, що постійно збивається з ритму, видаючи недоладні звуки. Таке саме відчуття було в нього й від дурнуватого ладу в цьому домі.
Чолов’яга вмостився на дивані. Під розстебнутою тренувальною курткою видніла футболка з написом FAITH[38] готичними літерами.
— Сідай. Сигару?
— Та ні, дякую, — відказав Нарцис, сідаючи напроти нього.
Амсалем дістав із полакованої китайської скриньки грубу сигару і причинив віко тильним боком долоні. Узяв ножа з колодкою зі слонової кістки і відчикрижив у сигари кінчика. Нарешті взяв її в зуби і, запаливши, видихнув кілька хмарок синюватого диму. Діло зроблене.
— В ар-брюті, — сказав він, наче перед ним сидів кореспондент, — найдужче вражає свобода. Чистота. Знаєш, яке означення дав цьому мистецтву Дюбюффе?
Нарцис чемно похитав головою.
Амсалем насмішкувато провадив:
— «Під цим явищем ми розуміємо мистецькі витвори, що їх виконали люди, геть позбавлені художньої культури. Це мистецтво чистісінької творчості, яке цілковито відрізняється від культурного мистецтва, що діє за принципом хамелеона і мавпи». Непогано сказано, еге?
Він знову видихнув хмару диму і раптом споважнів.
— Єдина трутизна, — тихо провадив він, — це культура. Вона душить самобутність, індивідуальність, творчість. — Він махнув сигарою. — Накидає мистцеві оте проклятуще політичне замовлення!
Нарцис не сперечався з ним. Він дав собі п’ять хвилин, перш ніж пояснювати причини свого візиту. А колекціонер тим часом поклав на журнального столика свої ноги у кросівках «Найк» із золотими візерунками.
— Приклад? Будь ласка. Ось Богородиця з Немовлям доби Відродження. Да Вінчі, Тиціан, Белліні… Чудові роботи, нема чого й казати, але в них, друже мій, є одна малесенька подробиця, що все псує. Немовля Христос зображене необрізаним! Mazel tov![39] У цих католиків Христос перестав бути жидом!
Амсалем прибрав ноги зі столу і, наче той змовник, нахилився до Нарциса.
— Упродовж довгих сторіч мистецтво лизало дупу владі! Підтримувало офіційну брехню! Розпалювало в Європі ворожнечу до жидів! Усі ці картини з гойською цюцюркою сприяли антисемітизмові!
Він глянув на годинника і раптом запитав:
— То що тобі треба, га?
Нарцис так само лаконічно відказав:
— Глянути на свою картину.
— Будь ласка! Вона висить у мене у спальні. Щось іще?
— Ні… Ага, мені хотілося б узяти її у вас на один день.
— Навіщо?
— Перевірити хочу дещо. Я невдовзі поверну.
Амсалем простягнув йому через стіл розгорнуту долоню.
— Done![40] Бери! Я довіряю тобі.
Нарцис і рота роззявив. Він не сподівався, що воно буде так просто. Амсалем помітив його збентеження. Вийнявши з рота із соковитими вустами сигару, він хукнув димом і мовив:
— Існує у Франції таке явище, як моральне право мистця. І я з ним згоден. Я придбав твою картину, але її автор не я, а ти. Ця картина назавжди буде твоя, хоча скільки б часу там спливло! — Він хутко підвівся. — Ходімо.
Нарцис подався за ним коридором, обшитим чорним єдвабом. За відчиненими дверима був мармур із золотом, там стояли італійські бюсти, висіли гобелени і видніли поліровані шафи. Враження було таке, наче він потрапив до крамниці венеційського антиквара.
Амсалем припровадив його до покою, де більшу частину площі займало біле із золотом ліжко. Над узголів’ям висіла картина сто на шістдесят сантиметрів. То була його картина. Амсалемові дістався «Блазень». Класичний блазень. Із побіленим борошном обличчям, двома чорними півколами попід очима, з дудкою і повітряною кулькою в руках.
Нарцис підійшов до картини. Він упізнав червонясту гаму барв, гостру виразність рис, саркастичний вираз на обличчі… Та тільки зараз він на власні очі побачив, яка вона рельєфна. Її треба було не дивитися, а мацати. Фарби костричилися, наче потоки лави, що заклякли кривими, шаленими пацьорками. Блазня змалювали в такому ракурсі, що глядач мусив дивитися на нього знизу вгору, тож здавалося, ніби персонаж картини горує над усеньким світом.
І заразом недоладний грим, перелякане чи навіть жалюгідне обличчя позбавляли його тієї величі. На картині була людина, що втілювала собою тирана і раба, володаря і підлеглого. Може, вона символізувала його облудну долю?
Амсалем ляснув його по спині.
— Ти геній, хлопче! І в тому немає ніяких сумнівів!
— А слово «мотрійка», — раптом спитався він, — вам щось каже?
— Російські ляльки, еге? А що тебе в них цікавить?
— Та нічого, дякую.
Амсалем зняв картину зі стіни і запобігливим тоном продавця поспитався:
— Вам загорнути, пане?
— Та що сьогодні з тим клятим Нарцисом!
Філіпп Пернаті вдарився в поли свого сірого костюма з тонкої вовни. Білі стіни в залі були обвішані чудернацькими картинами. Вони скидалися на нотні партитури: тисячі музичних символів і страшних облич на нотних станах.
Анаїс почувалася пречудово. Дія амфетамінів тривала. Зателефонувавши Кроньє, вона подалася до аеропорту Ніцци. Що ж, естафету підхопив марсельський детектив. Він навіть погодився не згадувати про її присутність на місці злочину. Вона весь час стежила за пересуванням вбивць і встигла потрапити на паризький рейс, що вилітав о 10.20. Коли вона сідала до літака, всюдихід із зарізяками вже під’їжджав до паризького кварталу Порт-де-ля-Шапелль.
За годину літак уже приземлився в Орлі. Убивці побували на вулиці Тюренн, зупинившись поміж будинками номер вісімнадцять і двадцять, де пробули хвилин із двадцять. Вона взяла авто напрокат в Орлі. Їй навіть лячно було, якщо дівчина за столом фірми «Авіс» відмовиться підписати з нею угоду, адже вона була така знервована. Та все ж таки небавом вона вже сиділа за кермом «Опеля Корса» з джіпіес-навігатором — Париж знала вона кепсько, тож потрібен був проводир.
Тим часом зарізяки вже покинули вулицю Тюренн і подалися на проспект Фош. Видно було, що вони рухаються якимось певним маршрутом, та Анаїс не знала яким саме. Залишалося сподіватися, що вони не навалять дорогою нових трупів. На вулиці Тюренн вона побачила галерею Пернаті, й інтуїція підказала їй, що треба туди заглянути. Вона таки мала рацію. Власник сповістив їй те, чого вона не знала. Нарцис був мистцем із вілли Корто. Пернаті нещодавно продав усі його полотна паризьким колекціонерам, десь із тридцять робіт, реалізовані
