Місце під зорями - Анні Кос
Стихії зустріли свого повелителя радісним пожвавленням. Вони рушили йому назустріч, обійняли, даруючи чудове відчуття цілісності. Сабір увійшов у центр священного кола, опустився на коліна, приклав долоні до візерунків зі строкатої мозаїки та заплющив очі. Магія відгукнулася миттєво, заповнила виснажені канали, потужним потоком вливаючись у тіло й розум.
Минулі два дні стали для ясновельможного найважчими у житті. Його власних сил ледь вистачило на те, щоб звести бар'єр між собою і демоном. Свідомість довелося розірвати надвоє, відмовившись від частини особистості, спогадів і почуттів, але результат вартував вкладених зусиль. Імператор відгородився від чужого впливу та спробував повернути контроль над власним тілом.
Напівпрозорі пута чужорідної магії проникли всюди: у плоть, кров, навіть у легені. Виривати їх було боляче до божевілля, немов наживо здирати з себе шкіру. Кожну нитку темряви доводилося тягнути повільно й обережно, ретельно стежачи, щоб вона не обірвалася.
Не раз і не два імператор був на межі відчаю, але що більше ниток вдавалося вирвати, то легше йому ставало. Десь на межі сприйняття він відчував тиск люті демона, замкненого за непроникною стіною стихій. Тварюка силкувалася зруйнувати перепону, намагалася прорватися через неї й покарати зухвалу людину.
Сабір знав, що розплата за цей вчинок буде страшною, і однаково продовжував виймати одну нитку за іншою, доки не знищив їх усі. Демон втратив владу над своєю людиною.
Коли бар'єр нарешті зруйнувався, прийшов біль. Розлючена тварюка увірвалася до розуму імператора розпеченим залізом, повалила людину на землю, змусила вити від болю і кататися по підлозі, наче плоть жерло полум'ям. У Сабіра перед очима постала червона пелена, дихання завмерло, серце зайшлося у шаленому ритмі, але за секунду до смерті, демон все ж випустив свою жертву. Імператор поки що був потрібен йому живим.
Чорний серпанок рвонув геть від розпластаного по мармуру тіла, набув плоті й ваги, важко опустився на підлогу. Могутня, увінчана рогами фігура схилилася над людиною, простягаючи до неї пазуристі лапи.
— Та як ти наважився опиратися моїй волі? — загарчав демон.
І раптово відлетів убік, збитий точним ударом повітря, більше схожим на удар окованого залізом тарана. Імператор, похитуючись, встав на ноги.
— Я вже казав тобі раніше багато разів: не торкайся мене, — процідив він.
Демон, немов пес, відкотився вбік та так і залишився на чотирьох лапах. Червоні очі палали гнівом.
— Р-ро-зір-р-ву!
Його магія рушила вперед, розсікаючи повітря сотнею живих батогів, але Сабір лише відмахнувся. Тіні не заподіяли йому шкоди, розбилися об виставлений напівпрозорий щит і осипалися на землю сірим попелом.
— Більше я не підпущу тебе до себе, — Сабір усміхнувся жорстко і страшно. — І не дозволю використовувати мій розум.
— Сил не вистачить опиратися, — гаркнув демон і кинувся в атаку.
Однак йому теж довелося ухилятися від крижаних лез, випущених людиною. Демон не залишився в боргу, й на землі зашелестів цілий клубок звивистих змій. Вони одразу розповзлися в сторони, намагаючись оповити ноги людини й увіп'ятися в живе тіло зубами. Сабір вихопив клинок і зніс голови двом найнахабнішим тварюкам. На лезі залишилися плями темної крові, але миттєво розтанули. Він позадкував, виграючи дорогоцінні миті для створення нового плетіння. З пальців імператора зірвався вогняний вал, що покотився у сторони й спалив усе на своєму шляху.
Демон відсахнувся і розправив широкі крила, пропускаючи вогняне безумство під собою.
— Даю тобі останній шанс: забирайся назад у свій світ і не смій повертатися!
Сабір випростався на повний зріст, біля його ніг закручувалися потужні струмені води, що оточили людину широким кільцем. У прозорих блакитних потоках миготіли гострі грані дрібних камінчиків. Сунь руку до такого потоку — і плоть буде порізана немов ножами до самих кісток.
— Тепер це і мій світ, я нікуди звідси не піду!
Сабір вклав меч у піхви, розім'яв пальці, став зручніше, немов у землю вріс, і усміхнувся:
— Це дуже й дуже хибне твердження!
