Місце під зорями - Анні Кос
— Скоти, — прошипів Сіф.
Ненависть сколихнула натовп:
— Ти вбив мого брата!
— Усю мою сім'ю розіп'яв два роки тому...
— ...Пустив з порожньою торбою...
— Мій будинок згорів через тебе...
— Алія! Моя юна Алія, моя дівчинка! Твої люди зґвалтували її у мене на очах! Бідолаха вбила себе того ж ранку!
— Моя сестра... Чоловік... Навіть дітей не пошкодували!
А потім хтось крикнув:
— Бий його! Розірвати тварюку!
Натовп хитнувся, завмер на мить — і кинувся вперед. Важкі кроки, лайка, люті вигуки, звуки ударів — все змішалося. До неба злетів страшний, сповнений муки крик, але захлинувся у вологому схлипі, перетворився на хрипке виття і скиглення, а потім остаточно змовк.
Коли люди відступили, на землі можна було розібрати лише безформне нагромадження закривавленого ганчір'я і розчавлену груду м'яса та кісток, що втратила будь-яку подобу людини.
