Місце під зорями - Анні Кос

Це стало фатальною помилкою. Демон відчув її рух, обернувся і впився в неї яскравими червоними очима.

— Отакої! — вискалився він й гострі зуби зблиснули на сонці. — А тим часом до наших веселощів захотіли приєднатися добровольці, правда, леді Мейрам?

Сабір обернувся й ошелешено застиг. На його обличчі промайнув відчай, змішаний з панікою.

— Біжи звідси! Тікай! — тільки й встиг вигукнути він.

Лише на мить його щит зблиснув, втрачаючи щільність, але цього виявилося достатньо. Клуби темряви просочилися на інший бік і поглинули людину.

— Ні-і-і! — шалено закричала Мейрам.

Сабір повністю зник з поля її зору, а потім темрява розсіялася так само несподівано, як і з'явилися. Мейрам з жахом дивилася на нерухоме, наче смертна маска, обличчя брата, розуміючи, що це вже не він. 

— Спасибі, красуне, — задоволено хмикнув демон. — Дивись-но, я навіть не очікував, що все вийде так просто. Ти й справді була дорога йому, якщо він дозволив собі втратити концентрацію при одній тільки згадці твого імені.

Схлипи стиснули горло Мейрам з такою силою, що дихання забракло, а рогатий вже втратив до неї будь-який інтерес. Він смикнув на себе невидимі пута, наче ляльковик на ярморочній площі тягнув до себе маріонетку, і Сабір покірно підійшов до рогатого чудовиська.

— А тепер до справи, — гаркнув демон.

Від його піднятих рук у повітрі згустилися тіні, закрутилися виром й утворили широке кільце. Імператор стояв нерухомо, але всю його фігуру охопили різноколірні вихори енергії. Вони сплелися між собою, наче нитки у тканині, і рвонули до вже сформованого обода порталу, насичуючи його силою. Повітря наповнив низький гул, земля під ногами затремтіла, а темна поверхня переходу здригнулася і почала танути. За нею палахкотіло полум'я і метушилися розпливчасті тіні. Мейрам втупилася в неприродно огидні силуети, намагаючись порахувати їх. 

Десятки? Сотні? Чи можливо, тисячі?

— Ласкаво прошу, діти мої! — задоволено проричав демон, перш ніж перехід відкрився повністю.

Коли з порталу вийшла перша десятка демонів, Мейрам ледь не закричала. Довелося затиснути собі рота обома долонями, щоб не привернути увагу моторошних тварюк, які найбільше нагадували диких псів із кажанячими крилами. У їхній м'якій ході вгадувалася граціозність хижаків, що вийшли на полювання, а голодні погляди нишпорили з боку в бік у пошуках здобичі. Мейрам вони чи то не помітили, чи то не наважилися зачепити, адже не без причини їхній повелитель все ще дозволяв їй дихати в безпосередній близькості до себе.

Рогатий демон махнув рукою — і тварюки побігли геть із площі, звільняючи місце новим мандрівникам між світів. З вогняного кільця одне за одним виходили нові істоти. Від вигляду неприродно вигнутих тіл з непропорційно довгими руками, ікластих пащ, шипастих спин, хвостів, шкірястих крил і кривих пазурів, до горла підкочувала нудота. Мейрам ледве вдалося взяти себе в руки й не робити різких рухів. Те, що про неї тимчасово забули, зовсім не означало, що небезпека обійде її стороною. Тим часом Господар схилився, пестячи чергове породження безодні, наче кімнатну тваринку, і вимовив урочисто:

— Насолоджуйтеся. Сьогодні день великого бенкету!

По той бік порталу скупчувалося дедалі більше тіней, усі вони жадали потрапити сюди. Демону довелося знову зосередитися і продовжити вливати силу в перехід, адже без цього він затягувався напівпрозорою пеленою. Рогата фігура тремтіла і навіть трохи хиталася, коли крізь неї струменіли небачені потоки магії. Поступово портал ставав все більше й більше: темрява відкривала його, стихії дедалі більше прив'язували до цього світу. Просто на очах арка переходу ставала щільнішою й стабільнішою.

Мейрам у розпачі озирнулася, силкуючись знайти шлях до порятунку. На жаль, ні жерців, ні палацової варти на площі помітно не було, а сама Мейрам… Що вона вдіє? Крихітна, слабка, ненавчена. Жалюгідна людинка, як казав демон. Вона навіть битися не може. На відміну від чоловіків сім’ї Фарріт, її не вчили ані бойовим плетінням, ані поводженню зі зброєю. І раптом її погляд метнувся до брата. Він стояв впівоберта до неї, втупившись перед собою порожніми очима, втім, він все ще був живий і сповнений магії. 

Підкоряючись радше якомусь чуттю, ніж голосу розуму, Мейрам спробувала подумки прорватися до його свідомості. Її щоки спалахнули від різкого припливу крові, пульс озвався у скронях важким барабаном. Сила потягнулася від неї до Сабіра тонкою ниточкою, але обірвалася на півдорозі, наче в стіну вперлася.

Щит. Звісно, на ньому мусить бути ментальний щит, більш схожий на кайдани, інакше б демону не вдалося стримати свідомість людини, що так палко його ненавиділа. Якби тільки розбити його, якби повернути брату здатність рухатися, діяти або хоча б мислити! Мейрам глибоко вдихнула, заплющила очі й спробувала знову. Вона — Фарріт. Вона має владу над стихіями, вона здатна зробити таку дрібничку! 

Її власна магія хитнулася, ковзнула вперед і знову розсіялася, налетівши на перешкоду. Але цього разу в виразі обличчя імператора щось ледь помітно змінилося, наче він відчув втручання ззовні. Схлипнувши від відчаю і напруження, Мейрам щосили звернулася до своєї крові, до того, що робило їх із братом одним цілим, і спробувала ще раз. Цього разу стіна ледь помітно здригнулася і почала піддаватися. Жінка зіщулилася на землі й наносила по прозорій перешкоді удар за ударом, ще й ще, поки на бездоганній поверхні щита не утворилася ледь помітна тріщинка.