Місце під зорями - Анні Кос

*** 

— Де він?

Голос Мейрам дзвенів від напруги. Цієї ночі вона дозволила собі лише короткий відпочинок, і, як навмисно, ясновельможний Сабір обрав саме цю мить, щоб покинути палац.

— Він сказав, куди вирушив?

Арселія насилу виринула з думок у реальність. Безсонна ніч випила з неї всі сили, а слова, сказані чоловіком, погасили й без того неяскравий промінь надії.

— У храмі, — тихо відповіла вона.

— Де? — сторопіла Мейрам.

— У храмі Всіх стихій. Він вирішив, що битиметься з тією істотою... З демоном. 

Мейрам вражено зойкнула.

— Коли він пішов?

— Не знаю... Перед світанком, — Арселія виглядала абсолютно розчавленою й апатичною.

Сестра ясновельможного підозріло примружилася, намагаючись розшифрувати справжню причину дивного стану подруги, аж раптом зрозуміла, що імператриця ось-ось розплачеться. 

— Він повернеться, — несподівано для самої себе вимовила золотоволоса. — Вір у це. Він обов'язково повернеться до тебе і сина. Чуєш мене? Він сильний. Трясця! Та він до біса обдарований і досвідчений у магії, тож все скінчиться добре. А ти просто втомилася й виснажилася, тобі треба відпочити. Добре?

Арселія повільно кивнула, а Мейрам знаком наказала служницям підійти ближче.

— Подбайте про пані, не залишайте її саму ні на мить.

І квапливо покинула кімнату. 

У супроводі цілого загону варти Мейрам покинула палац. В місті було смертельно небезпечно, але якесь непереборне відчуття гнало її геть з-під захисту палацових стін. Спершу вона думала, що просто прагне знайти брата і поговорити з ним, але чим ближче до храму вони підходили, тим ясніше вона відчувала, що її ведуть сюди силою. Хтось вкладав у її думки гостре бажання опинитися саме тут і зараз, і не зрозуміти, хто це був, було неможливо.

Першою хвилею магічної віддачі її накрило на півдорозі. Бій точився зовсім поруч, тому вона вгадувала уривки заклять, що розлетілись на всі боки, але поки не встигли згаснути. Коли її загін наблизився до краю площі, стало видно відблиски вогню й світла, які раз по раз наповнювали храм. Потім усередині щось спалахнуло, язики вогню і сірий дим вирвалися через величезну браму назовні, земля загула і дрібно затремтіла. 

— Туди! — Мейрам кинулася було вперед, але охоронець схопив її за руку і потягнув назад.

— Міледі! Ви ж постраждаєте! 

Вона обернулася й обпалила його таким поглядом, що воїн випустив її зап'ястя і відступив. 

І тут по завмерлих людях вдарило вже по-справжньому. Ранкову тишу розірвало глухим потужним ударом, від якого, здавалося, навіть пил із бруківки піднявся до неба. Усі інші звуки змовкли, Мейрам обернулася і застигла, несила вдихнути від жаху. 

Купол, а слідом за ним і білі різьблені стіни храму, пішли тріщинами. Спершу вони були схожі на дрібні струмочки, але вже за секунду струмки сплелися між собою й перетворилися на темні ріки розломів та провалів. А наступної миті масивна купа каміння, скла і золотих уламків даху нестримно посипалася вниз. Тієї ж миті всередині храму наче щось вибухнуло. Гуркіт, спалах та шалений порив вітру розірвали будівлю й розкидали кам'яні брили з такою легкістю, ніби це й не каміння було зовсім, а зім'яті аркуші білого паперу. 

Мейрам застогнала і звалилася на коліна. Відгомони чужої магії безжально вдарили в голову й потекли по тілу розпеченою смолою. Усередині все скрутилося в тугий вузол, здавалося, що її власні канали сили разом висмикують із тіла. Вона страшенно закричала, в очах потемнішало. Довелося впертися в землю руками, щоб утримати зв’язок з реальним світом хоч на рівні відчуттів. «Дихай, дихай, дихай, — вона подумки наказала собі зосередитися на найпростіших речах, — скоро стане легше. Так, це скінчиться, скоро скінчиться».

Мейрам пощастило: її майже не зачепило уламками й не перекинуло шаленим ударом вітру. А ось охоронців, що не встигли схилитися до землі, буквально підняло над площею й розкидало на всі боки. Тепер дехто з них стогнав і намагався підвестися на ноги, інші замовкли нерухомо в калюжах власної крові. Площу заволокло їдким димом і кам'яним пилом, і Мейрам закашлялася. Вона спробувала підвестися, але в голові дзвеніло, дихати було нічим, вуха заклало, а світ навкруги розгойдувався, ніби човен у штормовому морі.

Нарешті з клубів пилу, диму і вогню з'явилися дві крихітні на тлі моторошних уламків фігурки. Обидві опинилися зовсім поруч з Мейрам, ніби намагалися якнайшвидше віддалитися від руїн храму. До неї донісся зірваний голос брата:

— Ти не отримаєш цю силу!

Тільки в цей момент Мейрам зрозуміла, що не відчуває пульсації магії. Ні шаленого тиску руйнування, ні відгомону бойових плетінь, ні власних силових каналів. Від сили залишилися тільки спогади, немов міць, яку випромінював храм, розчинилася і зникла під променями вранішнього сонця. Сестра ясновельможного потягнулася до стихій, що мали б просочувати саме каміння площі, але не знайшла жодної. Схоже, вибух повністю знищив потужні магічні жили.

— Ти сам підписав свій смертний вирок, жалюгідний чоловічок! Я випатраю тебе до останньої краплі.

Над площею потягнулися вугільно-чорні клуби темряви. Сабір відсахнувся, але перечепився за уламки, не втримав рівноваги й впав спиною уперед. Навколо нього миттєво виткався мерехтливий щит, крізь який темрява пройти не змогла. Мейрам схопилася на ноги й інстинктивно позадкувала. Стикатися з демонічною магією після такого попередження не хотілося взагалі.