Місце під зорями - Анні Кос

Хальварда чекали. У воротах міста завмер начальник гарнізону, за його спиною стояли щільні ряди закутих в обладунки вартових, за ними скупчився принишклий натовп, що ще пів години тому вимагав перемовин. На теплу зустріч все це не було схоже, та в обличчя бунтівному герцогу дивилися люди, а не стріли, і це давало певну надію.

Герцог буквально шкірою відчував страх, який огорнув людей при одному тільки погляді на нього, давнього суперника ясновельможного Сабіра. І він геть не збирався пом’якшувати це враження: навколо нього клубочилися тіні, в сірому мареві спалахували іскри. На деякому віддаленні за його плечима завмерли вірні соратники, прапороносці та герольди, а ще трохи далі — стрункі ряди воїнів. 

Потужна сила, що здатна налякати без усілякої магії.

Люди з гарнізону тривожно переглядалися між собою. Схоже, тільки зараз до них остаточно дійшло, що будь-яка сутичка матиме смертельний для них результат. Перемовин не буде, буде повна й остаточна капітуляція. Тож коли через ряди вартових уперед проштовхався цілий озброєний загін з ніби-то найманців, ніхто й слова не сказав.

— Малконе, — коротко привітався Хальвард.

— Мій пане, — молодий воїн виглядав не на жарт стурбованим. — Мої люди оточили палацову площу, але схоже, що біля храму стихій відбувається щось лихе. Імператор теж там, ви маєте поспішати.

І тут по людях вдарив відгомін магії. Хальвард судомно вдихнув й різко обернувся до Йорунн. Та скривилася, як від різкого болю, навколо неї згустилися тіні, пронизані іскрами.

— З дороги! 

Від звуку цього голосу в людей волосся дибки встало. Вартові кинулися врозтіч, натовп перелякано сунувся до стін, аби звільнити шлях. Нікому й на думку не спало затримати північан або хоча б спробувати розібратися, що відбувається. 

— Малконе, бери всіх, хто добре знає місто, та рушайте до храму. Перекрийте бокові вулиці наскільки це можливо, бо там скоро стане гаряче. Ульфе, усе інше місто на тобі, жодна з цих потвор не має вийти за межи стін,  — рикнув Хальвард й повернувся до начальника міського гарнізону: — Якщо хочете жити, не заважайте нам!

— Що відбувається?

— Те, про що вам не захочеться згадувати ніколи у своєму житті, якщо виживете, звісно. 

Земля під ногами завібрувала, повітря сколихнув вибух жахливої сили, а храм на пагорбі хитнувся, розсіявся й впав. 

— От лайно, це ж недобре, правда? — донісся ззаду вражений голос Ульфа.

— Ти й не уявляєш, наскільки.

Хальвард пустив свого коня галопом. Йорунн стрімголов кинулася за ним.

Вони ледь встигли оминути квартал багатіїв, як по натягнутих нервах пройшовся ще один магічний спалах. Цього разу — пекучий, вогняний та сповнений світла. Не впізнати відгомони власної магії було неможливо. Хальвард щиро сподівався, що його дар ніколи не буде використаний, та все ж визнав: краще так, аніж дістатися демонові. 

Вони з Йорунн майже встигли, їм не вистачило лише кількох хвилин. Трьох демонів-мисливців, які ризикнули перегородити шлях, Хальвард змахнув геть, наче сміття. Одного спритнішого і зухвалішого з вищих потвор підстрелила Йорунн. Тугий степовий лук у її руках залишився ефективною зброєю навіть на вузьких вуличках. Решта нападників, якщо вони й були, вирішили пошукати менш небезпечну здобич. 

Площа перед храмом зустріла їх хвилями страшної спеки. Йорунн підвела руки, щоб про всяк випадок виставити захист.

— Не треба, цей вогонь зашкодить кому завгодно, окрім нас, — зупинив її Хальвард. — Бережи сили.

А ось коні відчутно занервували. Навіть звиклий до всього вороний скакун герцога злякано заіржав і позадкував. Хальвард стримав його залізною рукою, зіскочив на землю і лише потім легенько ляснув по крупу, відправляючи геть. Йорунн теж спішилася. Квапитися й далі не було сенсу, а перелякані коні навряд дали б своїм вершникам хоч якусь перевагу в битві з демонами.

Посеред площі височів вогняний портал. По його ободу перекочувалися спалахи полум'я, повітря навкруги тремтіло, наче у нагрітій сонцем пустелі. Раз у раз контур переходу спалахував то синіми, то зеленими іскрами стихій, поки з нього один за одним виходили моторошного вигляду істоти. Більша частина з них одразу поспішала геть із площі й губилася на вулицях. Але деякі, ошелешені розлитою в повітрі магією, застигали у нерішучості. 

Недалеко від порталу в небо здіймався стовп полум'я. Крізь нього нечітко вгадувалися дві фігури. Одна — тонка й невисока, явно жіноча, друга — набагато більша, масивніша, темніша. Брамника — а присмак його магії буквально просочив простір навколо — не впізнати було неможливо. Хальвард та Йорунн перезирнулися, й дівчина стиснула зуби в передчутті шаленої сутички. Демон теж їх помітив й обернувся. Від недбалого змаху довжелезної лапи тонка жіноча постать поруч із ним котком покотилася по землі й завмерла, розпластана на камінні нерухомо. Стовп вогню блимнув і згас, а демон хитнувся у бік, розправив крила і неквапливо рушив до новоприбулих. 

За спиною Хальварда почулися тупіт копит й людські крики — загін особистого супроводу нарешті наздогнав свого правителя. Герцог обернувся до них лише на мить і коротко наказав:

— Ані кроку далі, тут ви нічим не допоможете. Ваша справа — тварюки, що просочилися в місто. З рештою розберемося ми.