Місце під зорями - Анні Кос

— А й грець з імператором, нехай його темрява роздере, — гукнув високий чоловік з-під низько насунутого капюшона.

— Краще самим пустити північан до міста, — підтримали його з іншої сторони, — нехай пани одне одного лупцюють, а не нас.

— Досить нашої крові! Це не наша війна!

Натовп остаточно відступив і розтікся вулицями. Більша частина попрямувала до брами, але дехто звернув в інший бік. Незабаром у кварталах багатіїв здійнявся шум і крики, червоною квіткою розпустилася перша пожежа. Потім розгромили будинки кількох членів малої ради й житло Сіфа Йонни. Це стало сигналом до початку погромів. Гнів натовпу безглуздий, часом невиправданий і надмірно жорстокий, але ніколи не виникає там, де люди задоволені своїм життям і почуваються в безпеці. До середини ночі пожежі палахкотіли по всьому верхньому місту. Хтось із бунтівників дістався до ринку рабів і відпустив бранців, ближче до світанку заворушення охопили Дармсуд цілком.

Начальник міського гарнізону з жахом спостерігав за тим, що відбувається. Він не знав, що тепер робити: обороняти місто від загарбників чи придушувати бунт усередині стін. А Золотий палац усе ще зберігав мовчання. На світанку до головних воріт стягнулися найвідчайдушніші баламути. Вони вимагали почати переговори з Хальвардом Ейлертом Ейнаром. Кричали, що готові видати імператора, якщо герцог Недоре пообіцяє залишити Дармсуд у спокої. Люди потрясали в повітрі палицями, у когось виблискували сокири, а дехто просто підбирав із землі каміння, от-от мала початися бійка. 

Начальник гарнізону вагався. Люди прийшли сюди, гнані страхом і безвихіддю свого становища, хіба він не розумів їхніх почуттів? Хіба й сам не відчував щось схоже? Сумніви рвали його душу на шмаття. Стріляти в майже беззбройних і зовсім ненавчених військовій справі людей, аби вони ж помстилися йому під час штурму міста, чи прислухатися до поклику серця, але порушити тим самим власну присягу? Невірний крок міг зруйнувати Дармсуд. Та який шлях був правильним?

Кожна хвилина била по нервах, наче ковальський молот по ковадлу. Однак зволікати далі було не можна, і нарешті пролунав наказ: 

— Відкрити ворота!