Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Тільки не кажи, що знову хочеш битись, - простогнав медвежою Ітан.

Рена зрозуміла його, а от ліквідаторка і арахнантроп – ні.

Що і турбувало шестирукого перевертня-павука так це бажання набити шлунок, все ж таки він був звичайним представником свого виду, повністю підвладним повні і поклику.

Але цього разу він не напав одразу, повзав поміж крон і гілля дерев, дивився і чекав слушної нагоди аби напасти. Десь там, за цими жвалами і шістьма очима, закопаний серед інстинктів і жаги крові лишався людський мозок. Про цей факт казала сама поведінка павука, бо він пам’ятав і Ітана і Рену, опасався їх.

Арктантроп у свою чергу просто не хотів битись, того разу конфлікт лишився невирішеним і то навіть радувало, бо ж ведмедю не довелось вбивати бідну істоту. Цього разу він сподівався уникнути бійки аж поки цю ясну голову не відвідала одна файна думка.

А що як конфлікт треба вирішити, що як поки він лишається осторонь, павук жере людей у цьому лісі, кожну повню? Скільки плакатів пропалих без вісті людей висить у місті? Певно що немало.

То може варто використати свою силу хоч раз на благо звичайного люду, але уникнути вбивства собі подібного… плавильня!

Ітан швидко пояснив свій план Рені а та в свою чергу переклала його Кайлі:

- На звалищі є плавильний цех, маємо загнати потвору туди.

- Нащо? – перелякалась магічка.

- Хіба не ти хотіла прослідкувати аби жоден нелюд не попав на очі людям?

- А, точно! – миттю змінила вона тон на крутий.

Мюллери навіть задались риторичним питанням чи вона така насправді, чи то так приколюється.

Як би то не було, але план був таким – Ітан жене павука аж до звалища, дівчата корегують маршрут і страхують самого ведмедя, раптом арахнантроп зможе щось йому заподіяти.

Звучить добре, та справа виявилась набагато складнішою на ділі бо павук не хотів у полон, відбивався, відчайдушно і сильно, наче розумів куди його ведуть. Весь час плювався то павутинням то намагався вкусити своїми отруйними жвалами, то була насправді страшна істота. Рені доводилось щомиті випалювати з арктантропа ці липкі мотузки, сильні неначе сталеві дроти.

Нарешті їм вдалось, вони дістались до звалища, павук стрибав по кузовам наче навіжений, навіть шипів і волав та перестрибнути паркан вже не міг. Кайла добре знала свою роботу, поставила бар’єр, спрощений, котрий не зачіпав часу.

Тепер все залежало від Ітана, котрому вдалось взяти павука у ведмежі обійми і разом з ним зайти до плавильного цеху. Рена і Кайла чекали поки він вийде, аби одразу закрити двері.

- Закривайте! – заволав перевертень зсередини.

- Але ти ще там! – кричала йому Рена зовні.

- Байдуже, я впораюсь…

Звук тупого удару об сталь, не було потреби повторювати двічі, двері закрились.

- А він точно сказав саме це?

- Про що це ти?

- Закрити його там, сестро.

Кайла вважала що рац’хьорран можна перекласти неправильно, та і сама вона почала закривати плавильню лише коли побачила як те робить привид-лисичка. Афрокровійка ні слова не розуміла звірячою мовою.

Рена завірила її що так, вона точно абсолютно правильно зрозуміла свого чоловіка.

До самого ранку у плавильному цеху продовжувалась баталія між двома перевертнями. З будівлі долинали то звуки ударів, то ведмеже ричання і павуче шипіння, іноді було чутно як виплескується а тоді рветься павутиння.

Близько шостої ранку зсередини плавильного цеху пролунало п’ять послідовних ударів у вхідні двері. Рена на той момент вже прийняла людську подобу і вдягнулась, поклик повного місяця вже скінчився а отже і ті двоє мали втратити свої звірячі форми.

Трошки з опаскою але жіночки відперли ті двері, з них вивалився однорукий рейнджер, одразу впав на коліна, був виснажений і нагий.

- Той поц там, без свідомості, але обережно, він залив своєю бридотою мені увесь цех, - повідомив він а тоді піднявся і непевним кроком пішов прямо у сторожку.

Обидві жінки були в ступорі дивились як Ітан йде собі як ні в чому не бувало.

- Маю попіклуватись про чоловіка, сестро, тому цей персонаж лишається на тобі, - моментально знайшла вихід Рена і пішла слідом за арктантропом у сторожку.

Кайла аж рота відкрила від здивування але нічого не сказала, доведеться їй тепер розхльобувати цю справу, але ж хіба не в цьому полягає її робота?

Пожала плечима, збадьорилась як тільки наклала на себе захисне закляття, ну так, провсяк випадок і зайшла до темного цеху.

- Фііі, - видала звук, ледь торкнувшись плечем павутиння, сріблястий блиск якого тут зараз був просто повсюди.

Довелось обминати це паскудство, обходити або палити його, коли воно перекривало шлях повністю і нащо? Аби побачити хто саме був схований за тими шістьма очима, за потворними жвалами, бо то було обличчя молодого хлопця, може дев’ятнадцяти років але не більше. Темношкірий, з кудрявим темним волоссям і пухлими вустами, арахнантроп мирно спав, зовсім нагий і беззахисний з своїм милим слоником, навіть не підозрюючи що він таке.