Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Захопити і вбити то різні речі, якщо пам’ять мені не зраджує.

- Він захопив Маню, нехай і в якості привида, але ж інформацію ми довідались від неї, - байдуже мовив Орфейн.

Дейно у цей момент люто закивав головою, ледь не відірвавши її, хотів щось додати, викласти власну версію як все було і який він молодець що не дав її душі відійти у світ інший але змовчав, Самуїл зазвичай не переносив худосочного вампіра.

Старий супутник диявола дивився на некроманта з відразою.

- Ми не розуміємо один одного, Орфейн... Ці двоє, вони досі не готові?

Колишні офіцери навіть не дивились у їх сторону, зараз когнітивні функції і свобода волі були вимкнуті. Гермес особисто оперував їм мізки.

- Майже... - солодко мовив дослідник. - Лишилося прогнати останні тести, але не хвилюйся, ти отримаєш ідеальних солдатів на виході, біороботів з абсолютною покорою, поки що вони - мій шедевр.

Самуїл ледь не сплюнув, він ненавидів Орфейна кожною клітинкою свого тіла, особливо після того випадку коли дослідник вже «реконструював» скалічених бійців охоронного підрозділу ВЕСПЕР’а, його підлеглих.

- Не смій видаляти їх особистості, мені потрібні мислячі люди а не безмозкі солдати. Ти зрозумів? Я потребую людей.

- Я не можу тобі цього обіцяти, раптом я випадково натисну на відповідну кнопку, - Орфейн у свою чергу не дивлячись на страх перед дияволом дуже полюбляв грати з вогнем, тим більш що чинити біль або шкоду (як то зтерти мозок) приносило йому буквально фізичне задоволення.

- Натиснеш ту трекляту кнопку і я вб’ю тебе...

- Не посмієш, Люцій тобі того не пробачить! - заверещав дослідник.

- ...не убоюсь гніву прабатька, навіть якщо це значитиме вигнання, надто довго я мирився з твоїми вибриками.

Обстановка наколилась до крайності, але розрядити її на диво визвався Дейно.

- А.. ем.. вибачте.. то що робити з тим перевертнем?

- Я не випущу кіборгів допоки вони не пройдуть усі штатні тести систем, - Орфейн не зводив погляду з диявола.

- Добре, тоді займіться ним для мене Давіде Філіповичу, цього разу я не сприйму провалу, - звернувся Самуїл до свого супутника. - Допоки ваша стратегія не давала жодного результату, лише смерті ваших власних підлеглих... Цього разу я очікую від вас результату, задійте свій дар а втрати зведіть до мінімуму.

Туросаїч кивнув, скільки років він працює на демона... працює і не збагне, чому така істота завжди вимагає берегти людей?

***

Ілля щойно завершив молитись, він відійшов від вівтаря і отець Ілландер дав йому поцілувати святі мощі. Стверджували що то кістка з п’яти самого Єдиного але ж усі розуміли що у кращому випадку вона належала священнику.

Поліцай завжди був набожним, ще з малого віку, батьки дивувались такій його поведінці бо ж самі були агностиками але якщо вже дитина зробила свій вибір... потім звісно він намагався їх ввернути в свою віру але вони не воліли.

Це бентежило маленького хлопчика, він тоді ще почав молитись за їх душі і продовжував понині.

Та насправді віра Іллі була трохи... збочена. Він почасту уявляв себе святим, над гробом якого плачуть люде і кричать: «він був самим уявленням Єдинства!», намагався приблизитись до цього, подовгу пропадав у церквах, був послушником. Навіть мріяв про частинку священика у собі, як то було з іншими маленькими послушниками але кажучи відверто це «щастя» його обминуло.

З роками запал його віри потроху послаб, замість духовного семінарію академія внутрішніх справ, замість життя з молитвою - життя з законом. Побачення з дівчатами, секс, алкоголь, перше кохання і розбите серце.

Він майже став нормальним... Якби не смоктав отцю Ілландеру після кожного покаяння, одночасно мас турбуючи собі і все це з вірою що таким чином він стає ближчим до Єдиного.

- Святий отцю, я согрішив, - Ілля щойно зайшов до сповідальні.

- Кажи сину мій.

- Я допоміг інваліду на звалищі, оформив йому документи але думаю що він збрехав мені, а я йому допоміг у його брехні, - він вже довго сумнівався чи вчинив тоді правильно, і з кожним разом, з кожним сумнівом ті двоє виглядали усе більше і більше підозрілими, чи не допоміг він часом присвоїти цим шахраям чуже майно, землю?

- Прочти пісню Єдності вісім разів а тоді параграф сьомий книги Єдності, твої гріхи будуть прощені.

- А що робити з тою людиною? Я чув там знову продають отруту для тіла і душі, відомого наркомана часто бачать там.

- Не хвилюйся дитя моє, Єдиний покарає слуг Безликого (диявол у міфології Єдності), якщо вони дійсно винні.

Це заспокоїло Іллю. Його завжди дивувала ця дивна здібність отця Ілландера, взагалі усіх священників. Що б тебе не турбувало, що б ти не зробив, вони завжди тебе простять і заспокоять. Мабуть за це він і любив церкву, за її спокій і затишок, за запахи Єдності і злагоди. А зараз наближалось найкраще, він вкотре стане ближчим до Єдиного.

Та раптовий гуркіт спинив отця коли той вже майже відкрив заслінку у сповідальні, яка розділяла його і Іллю. То був стукіт у двері сповідальні і він не стихав навіть коли Ілландер потребував аби зовні чекали своєї черги.