Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Але ж ти мала займатись людьми.

- Так-так, вже зробила, - відмахнулась афрокровійка. – Ну то я пройдусь, подивлюсь тут поки на брухт а ви двоє переодягнетесь і запросите мене на чашечку чаю?

Ітан кивнув, Рена мовчала, перша думка лисиці була у тому що вона не потерпить жодної конкуренції, живої чи мертвої але з іншого боку… можливо ведмедю взагалі не до вподоби шоколад.

На диво хлопець це помітив і поки вони перевдягались (лисиця трохи відновила сили, була ще слабка і не здатна до бою але ходити і рухатись самотужки могла) сказав їй:

- Я лише подумав що нам не завадить союзник-нелюд, от і все, - не знаючи наскільки гострий слух у ліквідаторки він говорив рац’хьорраном.

Кіцуне мовчала.

- Вона мені не подобається як жінка, не хвилюйся ти так.

Лисиця кивнула йому, а тоді відчинила двері сторожки і запросила Кайлу до середини.

- Тут невеличкий гармидер, але його доведеться стерпіти, - привітно сказала Рена своїй новій подрузі, вказуючи на купу секонд-хенду біля однієї зі стін сторожки.

Ітан поставив чайника і дістав чашки, звичайні, залізні кухлі, з котрих пив сам і з якими вони приймали у себе того поліцая Іллю Речінськи, а також звичайний чай у пакетиках.

- Ви правда п’єте цю бридоту? – запитала Кайла і дістала з кишені зіп-пакетик з якоюсь травою.

- Це що, канабіс?

- Ні любчику, це звичайний китайський чай, у вас є заварник? – Рена похитала гості головою. – Ну тоді вибачайте, потім помиєте чайника, - і всипала свій чай прямо у чайник.

Декілька хвилин він варився а тоді Кайла сама розлила рідину по чашкам, навіть не запитала про цукор, якого звісно ж не було. Зазвичай Ітан пив звичайну воду та і Рена теж іноді пила, але чай і кава, наш перевертень майже забув що воно таке. Тепер же, коли вони пили цей напій, слово чай повстало зовсім іншими фарбами.

- Смачно правда? Обожнюю дивитись як люди вперше пробують його, завжди такі збиті з пантелику обличчя. Вже майже три року ношу цю траву з собою в кишені з надією що хтось мене запросить на чай, то виходить що ви мені майже мрію здійснили, - радісно розповідала дівчина.

На вид їй було не більше тридцяти років, струнка, з чорним волоссям і очима кольору золота.

- Смачно, - погодився Ітан. – Але я все ще не розумію як ти так швидко впоралась з тими людьми.

- О, то просто ти вийшов з бар’єру, бо ті чари дуже складні, вимагають витримку і майстерність від користувача а ще бішено жеруть енергію але ефект того вартий. Коли ми билися з блогром, то для всіх інших у всьому світі, окрім нас чотирьох, час ніби застиг. Я поралась з пам’яттю кожної окремої людини, котра вас бачила майже добу, але тут, у реальному світі пройшло менше хвилини. До речі, може познайомимось?

Ітан ляснув себе по обличчі долонею, легенько, але жест був зрозумілий. Як він міг забути про такі речі?

- Звісно, я Ітан, арктантроп, власник цього звалища.

- Рена, дружина Ітана.

- О-хо-хо-хо, - щось подібне на сміх видала афрокровійка. – Перевертень-ведмідь і демониця-лисиця, цікава парочка. Добре, я Кайла, - її життєрадісна посмішка, котра майже не злазила з обличчя вже дратувала Рену, але вона не подавала виду. – І я ліквідаторка.

- То ми зрозуміли, - здалеку підійшов Ітан, - Але що ти істота? До який нелюдів відносишся?

Кайла фиркнула, нелюди? Це ще що за шовінізм?

- Як грубо, називати себе і подібних собі нелюдами. Я схильна до слова зверх, бо ми ж кращі від звичайних людей… ну може не кращі, не всі з нас але ти мене зрозумів – могутніші. Я магічка, не сказати щоб я була якоюсь істотою але ж сам розумієш любчику, усі ми істоти. Я от така істотка, що наче людина але з магічними силами, магічка коротше.

- Хіба після доби безперервної праці люди лишаються такими бадьорими? – наскільки могла м’яко запитала Рена.

Лисиця була все така сама, загадкова, непідступна, посміхалась своєю, притаманною лише їй посмішкою, та Ітан бачив що вона вороже сприймає гостю.

- Витримки професії, сестро, дико хочу спати і завалюсь на постіль щойно потраплю додому.

О, це вже цікаво.

- А в чому полягає суть роботи ліквідатора?

Кайла сьорбнула чаю і зажмурилась, на якусь мить навіть здалось що вона задрімала сидячи.

- Та звичайна собі робота, виявляєш порушників Правила таємниці, от як були ви у парку, або аномалію, або якусь надприродну істоту не обтяжену розумом або релікта або... повно варіантів і ліквідуєш його. Буває так що який-небудь лісовик влаштовує різню над лісорубами що прийшли до його лісу і доводиться нищити його і всіх загиблих а вижившим рихтувати спогади. Буває так що вампір влаштовує зі свого дару спектакль і тоді доводиться проводити з ним профілактичну бесіду. В основному можна описати її як дотримання таємниці надприродного від людей за будь-яку ціну.

- Правило таємниці?

Кайла пожала плечима.

- Ну так, ти ж не думаєш що як людство дізнається про нас то комусь з цього стане краще? Маємо триматись у тіні, аби нас всіх не винищили, ти знав що зверхів менше одного відсотка від усього населення планети? В Кровії так загалом всього щось близько чотирнадцяти тисячної відсотка але то не точна цифра, бо треба проводити повний перепис зверхів а яке тоді буде Правило таємниці?