Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Вебер вижив в своєму бою з Самуїлом, диявол виявився грізним суперником навіть у знесиленому і пораненому стані. Ведмідь продовжив свою подорож і не досяг мети - не дав рецептам загинути, але довелось вносити корективи у сироватки, без молока Азракіляра ті не хотіли працювати. Нові версії, винайдені Вебером були не такими сильними але були.

Айша Бергнер, та її частина, котру поневолила Кайла, була дійсно законсервована гільдією бо, хоча маги і мали можливості аби спробувати допомогти дракониці, ніхто не хотів вкладати у цей проект ресурси. Сама Кайла власноруч доклала усіх зусиль для консервації Айші, бо шукала де збити гнів. Ліквідаторка дуже змінилась, після того як загоїла свої рани, вона назавжди лишилась з опіком на пів обличчя, стала серйознішою, жорсткою і жорстокою, тепер вона вважала надприродних істот нелюдами, не зверхами

ВЕСПЕР не дивлячись на всі старання зграї продовжила існувати.  Люцій не вижив, але керування перейняли люди, котрі не мали наміру довго тримати технології, лишені Орфейном у секреті, протезування ще стане головною діяльністю компанії, але не зараз, ще ні.

Джон Генрі Міллер, батько Ітана, освоївся у світі нелюдів і таємниць, знайшов там друге дихання і навіть заснував власний клан, котрий діяв під самим носом у мисливців, у південному регіоні Кровії.

Що стосується тих, через кого цю історію мені довелось писати - Ітана і Рени, їх долю ми ще можливо дізнаємось у майбутньому. Наразі я сам не знаю чи вижив арктантроп у бою з Люцієм чи зустрів кохану вже в потойбічному світі. Точно знаю лише що машина, єдине, що вціліло зі звалища, зі стоянки перед готелем зникла, хто зна, може її вкрали?

Кінець