Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Добре, ви перемогли. Можеш приходити сюди хоч кожен день але жити і ночувати тут лише на повню – у плавильному цеху. То станемо друзями, - він протягнув йому ліву долоню.

Франц навиперед кинув йому свою праву і тоді ведмідь відкрив своє обрубане праве плече хлопцю.

- Кажу одразу – це табу. Скажеш щось не так про моє каліцтво і я буду дуже лютитись.

***

- То ти не впорався, - ствердно віщав голос.

Ну так, він облажався але хіба вперше? Тим більш що завше всі промахи сходили йому з рук то чого зараз лютитись, нащо робити такий голос аби йому доводилось йожитись? Звідки взагалі лунав цей голос?

- Хоч зроби вигляд що тобі прикро! - визвірився раптом Орфейн та побачивши що Дейно взагалі не визнає його авторитетом підняв долоню в сторону вампіра.

Некромант подумав що то для рукопожаття та не зрозумів навіщо, протягнув долоню у відповідь і одразу впав на коліна. То була влада демона над своїм підлеглим вампіром, бо ж раптом на його плечі впав такий тиск, що неможливо було встояти.

Демон жадоби зараз був у своєму справжньому вигляді - темної хмари, вдягненої у костюм. Так, Орфейн був демоном жадоби, його підвид називався гермес - найвитонченіші з усіх жадібностей бо ж тяготять до знань. Саме зараз вони йшли по лабораторії Орфейна і зупинились через повну відсутність поваги з боку Дейно.

Коли демон вирішив що з вампіра достатньо то дав останньому піднятись і вони пішли далі. Тут було багато... експериментів і того що від них лишилось, та детальніше про цей аспект роботи головного дослідника компанії ВЕСПЕР ми згадаємо пізніше.

- Розкажи мені як все було.

- Ну я переказав пропозицію директора Люція цьому однорукому перевертню, я застав їх якраз голими, ніби вони щойно потрахались, - додав він надважливу інформацію. - Він сказав що ні, ну я тоді вирішив сказати йому щоб ще подумав а тоді схаменувся що його апетити до грошей можна підігріти...

-Як саме? - перебив вампіра Орфейн, його голос був погрожуючим.

- Запропонував йому щоб він продав мені свою секс-іграшку, але він чомусь розлютився і почав виганяти мене.

- Тобто секс-іграшку?

Дейно пожав плечима.

- Кіцуне, цю демоницю-духа... думав привести її вам бо ж ви нею цікавились, - знайшов підходящу брехню некромант.

Насправді він і не збирався нічого робити заради свого начальника, та підлестити вмів але навіть якби йому вдалось заволодіти Реною, Дейно постарався б лишити її собі. Хоча якщо казати відверто то в обох випадках, неважливо Дейно чи Орфейн, долі дівчини було б не позаздрити.

Нині вони підійшли до стола на якому покоїлись амулет і циліндр дослідника. Бряцалку у формі єгипетського анкху Орфейн вдягнув ну «шию» і його тіло почало матеріалізуватись, прийняло форму і вигляд людського, того самого в якім він представ перед офіцерів. Ні, він не мав багато подоб, але свою людську самостійно приймати вже не міг.

- Так, дивно що він відмовився від такої пропозиції, - мовив демон, це був не сарказм, вампір вмів розпізнавати що думає і каже його начальник.

Орфейн був зіпсований, дуже зіпсований, його метафоричний маятник вже давно сягнув до темних країв тож будучи демоном то мало реальне відображення. Дослідник був далеким від людяності і вже слабко розумів людей.

Тепер до них приєднався Самуїл, у своїй людській подобі. На відміну від гермеса диявол добре контролював свою подобу і пишався цим (дияволи то підвид демона погорди, нащадки падших янголів).

- Де ті офіцери? Доповідай! - звучним басом пролунало з вуст Самуїла.

- Я тобі не підлеглий, ми обидва рівного значення - директорат! - тенором йому відповідав Орфейн.

Дейно стояв поряд але робив вигляд що його тут немає.

Втрьох вони підібрали ще одного чоловіка, поважного віку, з підлеглих диявола і разом відправились до підземного комплексу, до тої самої кімнати де вже довгий час тримали Барта Парсонса і Пітера О’Брайена.

Колишні офіцери тепер мали роботизовані протези: Парсонсу замінили ліву руку, О’Брайену праву, ліву посилили вставкою і повністю замінили ліву ногу і це ще були лише ті модифікації що майоріли на поверхні, одному Орфейну відомо що ще він напхав їм під шкіру. Тепер обидва офіцери були швидкі, були сильні. Походили на кіборгів з фантастичного кіно.

Особисто мене це дивує, але навіть їх людські половини стали значно сильніші. Так наприклад Пітер якраз підіймав над головою штангу вагою в чотириста кілограмів, а Барт кидав у стіну велетенський кам’яний м’яч, знаєте такі ще використовують на іграх стронгменів.

Одразу після вправи до них підбігала ціла зграя лаборантів і інженерів, колупались в роботизованих частинах тіла, записували щось в анкетки. Офіцери все ще проходили тестування систем.

- То цей вилупок задачу не виконав? - запитав Самуїл у Орфейна.

- Ні.

- Як і тоді з Манею.

- Попрошу, ту задачу він виконав, - заперечив дослідник.