Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Довелось подивитись кого принесло.

- А, то ти Давіде, - зітхнув з полегшенням отець.

- Здраствуй старий друже, - старець з паличкою навіть обійняв священика, наче вони вже давно не бачились.

Поряд зі старим стояв міцний чоловік з жахливим шрамом на обличчі.

- Як давно ми не бачились...

- Так, давно, але ще не час аби згадувати старі часи, спочатку маємо впіймати пташку, - сказав старий.

- Той що ти казав? Що ймовірно з однією рукою або ж з паралізованою? - уточнив отець.

- Так, один з моїх пропав після звістки що у Боворді і йде на звалище, інший бачив його у Морайській області і теж зник.

Ілля не міг повірити власним вухам.

- Ви шукаєте пана Мюллера? Того що у нас працює на звалищі? Що він накоїв?

Усі троє повернули свої обличчя до поліцая.

- То він вже не Міллер..., - повільно мовив старий а у Іллі волосся  стало дибки.

- Святий отцю, я согрішив, - впав хлопець на коліна і з його очей потекли сльози. - Я покриваю убивцю, - невже він завжди був таким тупим? І справді повірив у байку про двійника.

Туросаїч тільки посміхнувся.

- Підіймись з колін юначе... Ти щасливчик, на твою долю випало побачити як святий творить диво.