Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Вона навіть посміхнулася дивлячись на нього.

Як і очікувала ліквідаторка, він прокинувся геть переляканий, дивився у всі сторони, хапав ротом повітря, нічого не пам’ятав і гадки не мав як сюди потрапив.

- Тихо, тихо, все добре, повня уже скінчилась любчику.

- Повня, хто ти така? Як я сюди потрапив?

- Я, - вона повільно показала на себе пальцем. – Звусь Кайла, магічка, я і ще пару добрих людей загнали тебе сюди аби ти не накоїв горя, от і все.

Він повільно повз від неї геть, поки спиною не вперся у стінку. Афрокровійка ж просто присіла поряд з ним і собі опершись спиною у стінку, показала йому на цех, на павутиння, що висіло повсюди і цокнула.

- Цікаві у тебе спермаки, еге ж? – так невдало і не смішно могла жартувати лише вона.

Хлопець аж зжався від цього дотепу.

- Що… як… якого… це що правда моє? – не міг він знайти слів.

- Ага, - і вибухнула сміхом, шуткуючи вдарила його кулаком у плече. – Та розслабся ти, я жартую, це павутина але так, вона правда твоя, візьми помацай, готова закластись ти навіть не здогадуєшся ким стаєш під повним місяцем.

- Чимось жахливим, - раптом признався він, спокійно і доволі серйозно. – Я помітив це ще півроку тому. Раз на місяць просинаюсь де попало окрім власного дому, канабіс більше не торкає, ранки заживають прямо на очах наче їх і не було ніколи, люди зникають без вісти, я бачив плакати. Я вовкулака, так?

Хлопець навіть соромитись перестав, піднявся на ноги і ходив по цеху, ліквідаторка помітила у нього на лопатці шрам, потворний, великий, мабуть щось подібне могли б лишити його власні жвала. Арахнатроп ходив по цеху, наче у нього була ностальгія, чіпав речі, водив по ним пальцями але павутиння оминав. Не сподобався йому той жарт, вочевидь.

- Як тебе звуть?

- Франц Нгану.

- Франце, ти не вовкулака але деяке рідство з цими істотами маєш, ти арахнантроп.

Хлопець підняв одну брів.

- Перевертень-павук, - пояснила Кайла. – Вище носа, ти зверх і тепер я зможу тобі допомогти, більше нікого не скривдиш на повню, знаєш де ти зараз?

- Еге ж, це звалище, знаєш скільки креку ми скурили у цьому цеху? Дивно, якби не цей гармидер і купа цього сріблястого лайна то я б навіть сказав що тут хтось намагався працювати.

- Ходім, тут має знайтись який-небудь одяг аби прикрити твою ебонітову паличку.

Рену і Ітана вони не застали у сторожці, ці двоє якраз стогнали у ванній кімнаті, так, не дуже вдалий момент аби зайти у приміщення…

Та Франц і Кайла вирішили не зважати на них, підібрали хлопцю одяг і заварили трохи чаю.

Невдовзі стогін скінчився і до темношкірої пари вийшли арктантроп і кіцуне, навіть не робили вигляду що їм соромно, одразу сіли до барної стійки і налили і собі чаю.

- Франц Нгану, - протягнув праву руку до Ітана арахнантроп.

- Ітан Мюллер, - кисло відізвався арктантроп проігнорувавши рух малого.

Він зараз якраз був у халаті і хоча правий рукав був пустим, цього не було так прямо видно через позу у якій сидів ведмідь.

- Рена Мюллер, його дружина, - відрекомендувала себе лисиця.

Парубок ніяково прибрав свою руку.

- Ми вже трохи потеревенили, правда любчику? Франц не може себе контролювати у повню на відміну від тебе, тож йому потрібне місце де б він міг себе запроторити у такі ночі, - ніби просто так мовила Кайла.

Ітан дивився собі у чашку, так він не хотів його вбивати і зараз не хоче і аби ні він ні цей павучок нікого не вбивали у повню він теж хотів, але тепер взяти над ним опіку…

Ну а як він думав?

Перепхнути відповідальність на когось іншого і ось вже цей хтось інший перепихує її назад на тебе.

Певно від цього вже нікуди не дінешся.

- Ти місцевий? – запитав він у Франца.

Хлопець кивнув.

- Ясно, хоч щось пам’ятаєш з подій цієї ночі? Або інших повних місяців?

- Ні, зазвичай я просто відключаюсь а потім прокидаюсь де-небудь чорт зна де… іноді навіть без повного місяця.

Обидві жінки чекали що на це відповість арктантроп.

- Бляха, я не та людина, котрій варто нести за когось відповідальність, ти це розумієш, Кайла? На мене досі полюють колишні колеги.

Ліквідаторка округлила очі, вона вперше чула про таке.

- Я був мисливцем на потвор до того як сам став нелюдом, - пояснив він.

- Можливо, - лагідно мовила Рена до нього. – Нам не завадить ще один союзник на нашому боці, скільки ще їх лишилось?

Скільки завгодно, то залежить від Туросаїча, бо він координує цілу мережу мисливських загонів, а з тих що мали уполювати саме його лишився лише Стів. Якщо Франц буде поряд із ним і Реною, ймовірно сам загине, але ж…

Ітан закрив обличчя долонею.