Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Виходячи з того що копи досі мають полювати на нього, хоча і дивно що досі не знайшли, борода стала б непоганим маскуванням, тим більш що зараз, мається на увазі після того як він став перевертнем, його щетина стало повною і доволі густою, плішини і залисини на щоках через які він роками голився просто кудись щезли наче їх і не було ніколи. То, час втілювати підліткові мрії?

Він провів по вологій щетині долонею, вона була жорстка і добряче колола шкіру.

І час підходящий і потреба є, то чом би і ні?

Арктантроп вийшов з ванної кімнати і пішов прямо до Рени, вона сиділа на підвіконні і дивилась у вікно, за котрим йшов дощ. Хлопець мав грайливий настрій і навіть без питань занурився у глибокий виріз футболки, котру лисиця носила вже декілька днів, вовтузив обличчям туди-сюди, втискаючи його їй в груди і тим сам колячи їх тендітну шкіру.

Кіцуне, трохи потерпіла те, навіть посміялась але все ж відсторонила його, коли вже не мала бажання терпіти біль.

- Я буду відрощувати бороду, - оголосив він, дивлячись їй в очі.

- Якщо таке твоє бажання, - відповіла Рена трохи байдуже.

- Ти проти, вважаєш мені не піде?

- Скажу тобі, коли побачу з бородою, а от підстригтися тобі б не завадило, - вона ніжно провела по його волоссі, котре вже деякий час не мало зачіски, було надто довгим для короткого і надто коротким для довгого.

- Вмієш стригти?

Дівчина похитала головою а в перукарню Ітан так і не став звертатись, принаймні поки що.

- Громадянин Ітан Метью Міллер? – запитав поліцейський, стоячи у воротах звалища.

В голові перевертня і кіцуне, котрі сьогодні вийшли зустріти клієнта разом роїлись безліч думок. Від: «як він мене знайшов?» до: «чи варто його зараз позбутись, але ж його колеги мають знати куди він пішов». Ітан не мав жодного бажання до вбивства, він намагався знайти безкровний вихід у той час як Рена обдумувала скільки добра їй доведеться зробити аби компенсувати гріх вбивства.

Та відповідь прийшла наче сама собою:

- Можливо ви помилились, бо я Ітан Метью Мюллер, не Міллер.

- Дивно, я вам скажу, бо фоторобот Міллера вилитий ви, пане, або ви мені брешете… або ж ваш тезка ще й ваш двійник. Так чи інакше, пан і пані Мюллер, дозвольте взяти у вас покази?

Відмова могла б звернути на них непотрібну увагу, тому Ітан кивнув.

- Може зайдемо всередину? – запропонував він поліціянту.

- Так, я б не відмовився від кави.

На диво, коли вони втрьох сіли за каву у сторожці, за барну стійку, саме Рена приготувала напій і вона навіть пила разом з усіма, але ж лишався протокол, котрий службовець ще мав скласти.

- Пан і пані Мюллер, чи знаєте ви цих двох чоловіків? – коп поклав перед ними дві фотографії.

На цих двох фотокартках були зображені Барт Парсонс і Пітер О’Брайен, обидва зі щетиною, з мішками під очима, майже однаковими сивими пасмами на скронях але з різними обличчями: Барт більш худорлявий і з гострими рисами у той час як Пітер більш гладкий і м’який з густими вусами над верхньою губою.

Від виразу очей, від самих цих обличь у Ітана похолола кров у жилах і він дуже надіявся що того не було видно зовні. Рені фотокартки нічого не говорили, вона не була знайома з історією котру мали між собою копи і Ітан але дивлячись на свого арктантропа зрозуміла що щось не те, ні, він справді виглядав звичайно, приховав свої почуття але вона відчувала їх.

- Вперше бачу, - відповіли обоє, по-черзі, різними словами.

- Тоді скажіть будь-ласка як давно ви працюєте на цьому звалищі?

- Півтора місяці, бачте коли мені запропонували роботу, я не міг відмовитись, рідко коли людям у моєму становищі перепадає одразу і заробіток і прихисток, - він театрально подивився на відсутність однієї руки.

Поліціянт підвів брову і вимовив:

- Знаєте, про це звалище ходять погані чутки, до вас тут був доволі сумнівний тип.

- Маєте на увазі Лекса?

- Так, Лекс Лотюр, наркоторговець, як тільки ми знайшли проти нього вагомого свідка і докази він просто зник. То ви з ним знайомі?

- Звісно, він дав мені цю роботу і кудись полетів, мовляв термінове відрядження, мабуть то була брехня.

- Так, мабуть… а як ви дізналися про вакансію?

- Прочитав у газеті, подзвонив на номер і приїхав сюди. Я вважав то чудовою можливістю, бо Лекс навіть не глянув на відсутність руки, - збрехав Ітан, Лекса він застав ще з двома руками.

- То як це сталось, ви одразу покликали дружину, ой перепрошую дівчину до себе? Дуже перепрошую, я тільки зараз звернув увагу що ви не маєте обручок.

- Нічого страшного офіцере, - м’яко відповіла Рена. – Ми насправді одружені, але не носимо кільця бо то тільки по закону, ми ще не приносили одне одному клятви біля вівтаря, ніяк не можемо знайти підходящого священика.

- Якщо так, то я можу порекомендувати вам отця Ілландера, він чудово знає книгу Єдинства і добре відчуває людей.