Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Рено, - прийшов він якось додому і тримав у руці за спиною різьблену статуетку.

- Так, любий, я тут, - як завжди, вона сиділа на підвіконні і дивилась у вікно.

- Маю для тебе подарунок, щось лисяче - і простягнув їй статуетку лисиці з дерева, дуже детальну і гарну.

Вона взяла її у руки і поклала поряд з собою на підвіконня, що розчарувало перевертня. Вже без ентузіазму він заліз собі під ворот і показав їй своє намисто з пазурів і ікл, на звичайній мотузочці.

- Вони колись належали бурому ведмедю, - буркнув собі під ніс.

- Гарне, - мовила вона лагідно. - Дякую за статуетку, та здається ти захопився темою тварин.

Хлопець сів на ліжко, подивися на дружину знизу-вверх і опустив мотузки назад за ворот.

- Та байдуже, все-одно це намисто загубиться на повню, мотузка порветься і все розлетиться. Ця дерев’яна лисичка хоч на місці лишиться.

Це був лише один з таких епізодів, іншого разу він приносив цукерки або шоколадки, певний що Рені, як дівчині вони мають припасти до смаку. Та кіцуне не чіпала їх, здається у неї зовсім не було потреби у будь-якій їжі, хоча як потім виявилось, лисиця могла їсти людську їжу але суто для задоволення, заради смаку і дуже рідко, коли у неї з’являвся відповідний настрій.

Але який подарунок і припав до смаку пані Рені Мюллер так це золота каблучка. Навіть не помишляючи ні про що Ітан потягнув її з собою у місто, хотів придбати кільця у ювеліра аби виглядати як повноцінне подружжя але зробити усе як належить, щоб кільця були добрі, з золота і подобались їм обом.

Каблучки вони придбали прості, але з тим і елегантні. Усю дорогу назад і вдома Рена милувалась тим як кільце сидить на її пальці. Для неї це було цілком нове почуття, для дівчини, котру ще в дитинстві вирвали з нормального життя і кинули у світ надприродного раптом виявитись заміжньою...

Ітан її розумів, хоч і не виявляв того ж ентузіазму.

Що означає шлюб для істот, котрі будуть жити вічно, приховуючи своє існування?

Для людей шлюб то можливість засвідчити своє бажання створити сім’ю, за законом або перед богом, якщо пара у нього вірить або обидва варіанта. Мати відповідні папери і будувати далі своє життя.

А як що до них двох?

Вони вже мали підробні документи про все що потрібно але ж через двадцять або тридцять років їх доведеться міняти бо обидва лишаться такими ж молодими на вигляд як зараз. Взагалі, що є закон перед обличчям безсмертного? Закони, держави, міста усе буде змінюватись окрім них. Тому у бажанні двох нелюдей засвідчити сім’ю перед законом сенсу не було.

Щодо бога? Ітан не вірив у жодного, а Інарі, в котру Рена то вірила то ні, не дає благословень. Так що то теж не мало сенсу.

Лишався тільки один варіант.

- Рено?

- Я тут.

Була вже ніч, за вікном тарабанив по пилу і іржавим кузовам дощ. «Подружжя» щойно закінчило статевий акт і зараз відпочивало на ліжку, Ітан лежав на спині, вкритий ковдрою по пояс, прижавшись до нього лежала Рена, поклавши йому на торс голову і руку, вкрита по груди, вона досі роздивлялась обручку на своєму пальці.

Вони навіть не мали взагалі ніякої церемонії...

- Ти ж розумієш, що наш шлюб фіктивний?

- Що ти маєш на увазі? Наче у нас з документами усе в порядку, тепер маємо справжні кільця, чи може твої почуття вже померкли?

- Ні, зовсім ні але... - він переповів їй свої думки, викладені вище.

- І що ж то за варіант?

- Засвідчити свої почуття перед самими собою. Ні папери ні каблучки, ні боги - нічого не має значення, окрім нас двох, так я вважаю. Ти будеш зі мною вічно? Як у піснях, вдвох, до кінця світу?

- Мій юний ведмедю, я живу вже не першу сотню років і ще жодного разу не бачила аби подібна обіцянка дотримувалась хоч раз. Занадто багато значить оте слово вічно, аби ним так розкидуватись, все одно що розкидуватись словами «я тебе кохаю», згоден?

- В твоїх словах є доля правди, але тим самим ти маєш на увазі що кинеш мене коли схочеш?

- Я такого не казала. У світі багато негараздів, хоч більшість з них нас і не стосуються: хвороби, війни, смерть підстерігає на кожному кроці.

- За нами до того ж полюють.

- Саме так, Ітане, саме так. Тому, відповідаючи на твоє питання, я б радше сказала, давай подивимось скільки ми протримаємось?

Ітан лише похмуро кивнув, увесь його романтичний настрій наче здуло. А Рена лишилась усе такою ж, зі спокійною, лагідною посмішкою і м'яким тоном, наче у матері і коханки одночасно.

- Чого ти засмутився? Я вже зізналась тобі в коханні, ще ніколи я такого не робила за своє довге життя і моє ставлення до тебе не змінилось. Я кохаю тебе, - вона підняла його за підборіддя, щоб їх погляди зустрілись, поцілувала його ніжно. - Якщо це зміниться, я обов'язково тобі скажу, - пообіцяла вона.

- Я тебе кохаю, - відповів Ітан, хоч його почуття і залишились якимись змішаними.

Таким чином вони уклали між собою домовленість, шлюб у власному розумінні того слова.