Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Трохи подумавши, він все ще був ображений але маленький експеримент змінив його підхід до проблеми годування. Між ними двома наче відкрився безкінечний абонемент на секс. Та що більше часу плинуло, тим важче було сприймати лисицю як шмат м`яса куди можна запхати члена. Він почав милуватись нею, захопився красунею віком у чотириста двадцять сім років. Дивовижно, ні, вона дивовижна, особливо у повний місяць.

Та і що він в самому ділі робить?

Якщо не рахувати стосунків з Марією, котрих насправді так і не сталось, бо вони не дійшли ні до якого консенсусу...

Коли він востаннє був з дівчиною, п`ять років тому? Шість він і сам вже майже забув а тепер перед ним була дівчина що сама до нього йшла, ні не дівчина, лише так виглядає, жінка.

Можливо, вже час зізнатись, хоча б самому собі що він, Ітан Метью Міллер закохався у неї, кіцуне Рену.

Ввечері, після сексу, коли вони лежали обоє спітнілі і задоволені, лисиця обійняла ведмедя. Як завжди, вона лежала по правий від нього бік, де не вистачало однієї правої руки, жмурилась від задоволення а Ітан дивився на неї і не міг відвести погляд, посміхався.

Чорні локони її довгого волосся лоскотали його бік, спадали каскадом на його живіт, і то було приємно. Перевертень простягнув руку і підняв трохи волосся у повітря, воно було шовковисте, гладеньке і податливе, він чув у ньому запах шампуню. Доглянуте, довершене тіло, довершений згин від самого тендітного плеча до пружних сідниць, шкіра без жодного недоліку. Провів долонею по тому згину, настільки ніжно наскільки міг і її тендітне тіло трохи здригнулось під його пальцями, їй лоскотно? Він перевів долоню до Рениної щоки і лагідно пестив її обличчя, тільки тоді побачив що лисиця увесь цей час дивилась на нього.

Що він мав робити?

Сказати їй?

Признатись зараз?

Вона чогось очікувала, він бачив те по її світло-сірих очах.

Ітан сів на ліжко і Рена теж, їх обличчя опинились зовсім поряд і саме тоді він поцілував її, не жадібно як раніше, і не грубо а ніжно, чуйно немов він цілувався з дівчиною вперше, не був певний що робити і намагався зробити це якнайкраще.

Кіцуне відповіла на той цілунок, обвила його шию своїми руками, а аркантроп обійняв її за талію єдиною рукою. То був їх перший справжній цілунок, вони нікуди не поспішали, вивчали одне одного губами і язиками. В них обох були заплющені очі, цілий світ враз став неважливим, принаймні значив набагато менше за одне одного.

Секс, годування, розшук, повний місяць, усе, геть усе відійшло на другий план перед єдиним почуттям, котре зараз відчували обидва.

- Рено, - відійняв він губи від неї.

- Я тут. – відповіла вона на диво спокійно, хоча в очах її палало бажання продовжити той цілунок, бо настільки чуттєвого вона зазнала вперше.

- Рено, здається я закохався у тебе…

- Здається? – єдине слово враз відбило у неї будь-які бажання, створило відразу і майже призирливість. Так зруйнувати такий момент міг лише він.

Але вона стрималась, чмокнула його у губи і легко вклала їх обох назад до лежачого положення. Трохи вагалась як буде зручніше та вирішила що хоче бачити його очі і обличчя коли він почує те, що вона має йому сказати. Лягла прямо на нього, склавши руки на грудях а поверх них своє підборіддя.

- Я зацікавилася тобою ще з першого погляду, ведмежа, ніколи не чувше поклику але вже зламане, фізично і морально. У твоїх очах, зморених втратами і стражданням я побачила відображення своїх, тому і вирішила допомогти, саме тому на ходу вигадувала казки, котрими ти відволікався від власних мар.

Жодної секунди вона не давала йому перевести погляду зі свого обличчя.

- За свої чотириста років я думала що вже не здатна на високі почуття та не встигла отямитись як вже шукала тебе у реальному світі. Уявляєш моє розчарування коли я знайшла тебе вперше і побачила з іншою?

Він належав їй, так вона вирішила ще тоді, але лише зараз він дійсно повністю належав їй. Лисиця смакувала тим виразом на його обличчі, тепер він почувався винним і перед нею теж, дивним чином це тішило її его.

- То ж на деякий час я подалася блукати далі але кожної ночі, уві сні, коли дух покидав тіло то інстинктивно продовжував шукати тебе, аж поки я не дізналась що ти сам і потребуєш допомоги. Нажаль, мені не вдалось знайти тебе достатньо швидко, аби зберегти цілим.

Стільки емоцій, скільки переживань буріло на його обличчі, воно було схоже на море у шторм.

- Мабуть я закохалась у тебе в той момент, коли по-справжньому побачила у реальному світі, коли ти весь поранений повз по землі до мене. Мій ведмедю, Ітане, ти належиш мені, я потребую тебе. Ти нарікав мені, що я зробила тебе калікою, але мені насправді не важливо скільки у тебе рук: одна чи дві.

Страждай, мій арктантропе, страждай і вчися, бо твоє зізнання ображає мене.

- Ти потрібен мені таким, як ти є, бо я кохаю тебе.

З цими словами, вона вп’ялася в його губи аби продовжити той цілунок і не дати йому самому промовити ані слова. Це був її тріумф, помста і насолода. Ще довго вона його цілувала, то був час на вирішення чи здається чи ні.