Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Перевертень і кіцуне, разом бігли через поле засіяне пшеницею, вона легка наче вітер і маленька, що її можна було помітити лише через примарне сяйво і він, кремезний монстр на трьох лапах, більший від звичайного ведмедя, ще сильніший і набагато страшніший.

Скоро вони опинились серед дерев, густого байраку, порослого травою і кущами. Рена сіла на товсте гілля старого дуба і звідти дивилась на Ітана, задоволена своїм вищім положенням. Арктантроп чекав, зовсім не нагадував того лютого звіра минулої повні.

Довго вони так дивились один на одного?

Важко сказати, мабуть до тих пір поки щось у перевертні не прокинулось, щось, чого він навіть не губив. Монстр знов подивився на свою руку, тоді перевів погляд на Рену і хотів було сказати:

- Я... але ж повня... Рено? - він не міг навіть думки сформувати, але то було зайве, бо наразі його паща могла лише ричати, скиглити або бурчати.

Лисиця зрозуміла його, хоч слова тут і не були потрібні. Кіцуне була задоволена і навіть почала стрибати на гіллі, нарізаючи кола довкола стовбура дуба. Зістрибнула з дерева і почала нарізати кола вже навколо розгубленого Ітана.

Хлопець в свою чергу вже нічого не розумів.

Чому він контролює тіло? Що відбувається? Він бачив усе що коїлось з моменту як він почув поклик, відчував, але тільки зараз усвідомив що тілом увесь час керував сам.

Невже так було і минулого разу!?

А ліс той був повен живності, повз них пронісся лось, одразу за ним вовча зграя а за ними усіма дивна істота розміром з самого аркантропа та з шістьма руками, шістьма очами і дивними стирчащими з морди жвалами як у комахи, замість шкіри - хітин. Та істота збила Ітана з ніг і сама впала, перекотившись по землі ще декілька метрів і застигла.

Часу на самокопання зараз точно не було бо від цієї потвори надходила така загроза наче її можна було фізично відчути у повітрі. Він підготувався, ось зараз щось буде.

Істота зашипіла, стрибнула високо вгору і плюнула у Ітана павутинням, той звісна річ заплутався і поки він барахтався у цій сітці то павукоподібний наніс декілька ударів. Виявилось що на кожній з рук у нього всього по три товстих пальця, але на кожному з цих пальців по гострому кігтю, або чомусь схожому на кіготь.

Відігнати його від хлопця змогла Рена, її примарний вогонь добряче налякав супостата. у той же момент арктантроп вирвався з павутини і накинувся на палаючого павука. Повалив його на землю, вкусив у трапецію, хоч як той упирався усіма шістьма руками а пересилити однорукого ведмедя не зміг, вкусив його у відповідь якраз у зрубане плече.

Щось запекло від укуса цих жвал та змусило Ітана відступити, але на відході він встиг ще полоснути кігтями по грудях павука. На щастя його кігті виявились міцнішими за його хітин.

Тепер вони стояли один напроти одного, Рена за Ітаном, павук навпроти них. Ведмідь згадав про настанову лисиці, для більшості істот достатньо щоб їм знищили серце або мозок і вже готувався до нової атаки, здавалось що конфлікт не закінчиться допоки хтось із них не загине.

З риком перевертень кинувся на свого супротивника, та той у відповідь плюнув павутинням і стрибаючи по деревах втік. Рена допомогла йому виплутатись із павутиння - воно добре горіло від її примарного вогню.

- Арахнантроп, - проричав Ітан, дивлячись у напрямку куди втік перевертень-павук.

- Угу, - відповіла Рена, хоча ведмежа точно чув що то були не слова, коли вона відповіла.

- Я... гадав, - обережно почав ричати він. - Що перевертнів-павуки то вигадка.

- Я теж не зустрічала таких істот раніше, але гадаю що в реальному світі легше перечислити тих кого не існує, бетмена наприклад, - хлопець абсолютно точно не чув жодного слова, Рена белькотіла по-лисячі, на манер їх тявкання.

- Чому я тебе розумію і як ти розумієш мене? - запитав прямо.

- Рац`хьорран.

- Що?

- Мова перевертнів, така ж древня як і самі перевертні.

- Але я не вивчав її, я не можу нею говорити.

- Тоді як я тебе розумію?

Він промовчав.

- Тобі не треба її вивчати, лише пробудити в собі бо вона вже закладена у всіх перевертнях, окрім таких як я, напівдемонів.

Все ще мовчав.

- Зараз це вийшло саме по собі, бо твій голосовий апарат тут і зараз просто не здатен відтворювати нормальну людську мову, але з`явилась потреба у комунікації і от рац`хьорран сам прийшов аби тебе виручити.

- Якщо в тобі вона не закладена, то як ти спілкуєшся зі мною?

- Я все ж таки і наполовину перевертень, тому мені вдалось вивчити її. Досить розмов! Я хочу гратись, бавитись, ходи за мною ведмедю!

І він послідував за примарною лисичкою, до самого ранку вони грали у ігри котрі бажала Рена, в основному то були доганялки,  але їй подобалось, арктантроп у тій грі знайшов можливість випробувати це тіло.

Близько четвертої ранку, коли небо починало сіріти, обидва коханці повернулись до людської подоби і мали повертатись додому у чому було. На жаль, одяг Ітана весь порвався при перетворенні а Рена свій лишила на тому ж місці де трансформувалась, тобто на вулиці.