Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Рена за всім цим спостерігала, нагадувала кішку котра цікавиться (але не розуміє) що людина робить. У неї навіть думки не було про жаль або допомогу, дивилася як Ітан ставить каструлю з водою на плитку, як нарізає овочі на салат, як закидає у киплячу воду крупу, як в очах його, попри кам’яне обличчя, гарцює лють.

Нарешті все було готове і хлопець насипав дві тарілки каші, при цьому розсипавши трохи по поверхні біля плити, одну тарілку поставив собі, іншу Рені, почав їсти. Дівчина не рухалась, навіть не торкнулась їжі.

- Чорт, я забув про м’ясо, - спокійно поскаржився він наче сам собі.

А про себе відмітив що вона певно соромиться їсти при ньому, тому лишив їжу на столі після того як поїв і пішов на територію звалища - нібито займатись важливою роботою, вештався без діла аж до вечора. За увесь час Рена лише двічі виходила зі сторожки, знаходила Ітана і без слів поверталась назад, ніби їй просто потрібно було упевнитись що він живий і з ним усе гаразд.

Коли хлопець повернувся у сторожку то побачив, що до їжі дівчина так і не торкалась, з’їв порцію сам аби не пропало.

- То ти справді не їж людського їдла?

- Скільки разів я маю це сказати аби ти справді повірив мені?

- Тепер - жодного, я тобі вірю.

Рена заплющила очі.

- Ні, ведмежа. Ти ще не віриш мені.

Ітан лише кивнув, не мав уявлення про що зараз можна було б побалакати, та і бажання до балачок не мав. Хлопець із сумом дивився туди, де раніш була здорова рука.

- Ти спалила тіло і мою руку у плавильні?

Дівчина кивнула.

- Маєш потім мені показати як розпалювати там вогонь. Зараз, будь ласкава, допоможи мені, я хочу помитись, треба зняти бинти.

- Я можу намилити тобі спину і ліву руку, якщо забажаєш.

- Ні, не хочу...

Ще деякий час мовчав поки не зважився таки запитати:

- Скажи, моя рука, її неможливо відновити, так?

Його самозвана матір кивнула, без посмішки, майже з жалісливим обличчям. Ведмежа здогадувався що саме так і є, але плекав надію що з цим ще можна щось вдіяти. Тепер йому раптом все обридло.

Ітан не поспішав із душем, вода була добра, газова колонка гріла її просто відмінно і перевертень відкисав. Спочатку на ногах, потім ліг і закрив пробкою злив, поливався до тих пір поки не заповнив усю ванну, тоді вимкнув воду і просто лежав, не рухаючись. Не мав жодних бажань, не хотів ані митись далі ані вилазити з води. Навіщо, якщо там зовні він знов буде Ітаном-калікою, змушеним ладнати свої справи самотужки а тут у воді він ніхто, не важливо чи обидві у нього руки чи ні.

Чи довго він так пробув? Певно що так, бо у якийсь момент по воді пішли кола, від зануреної в неї дівочої долоні. Рена зауважила що ванна вже захолола, сіла поряд з тарою на коліна і поклала долоню Ітану на праве плече, ласкаво погладила його.

Ведмежа не реагував, він ніби збайдужів до всього, тоді Рена опустила руку під воду, прямо проміж його ніг і висмикнула пробку зі зливу. Коли вода повністю пішла, дівчина вийшла з ванної кімнати, хоча Ітану вже було все рівно на її присутність, він мився і не мав жодного сорому.

Ітан вийшов з ванної вже одягнений, на дворі панувала пітьма, у приміщені сторожки також, навіть у ванній було темно, бо ж коли хлопець туди пішов ще було світло. Обидва вони бачили у темряві, Рена дивилась на нього, сидячи на ліжку, вдивлялась у його холодні очі, що у темряві світились звіриним вогнем, як і її власні очі.

Ведмежа стояв байдужий до всього, дивився у вікно, на двір, думав куди йому припхатись бо ж ліжко одне а їх двоє. Вранці він прокинувся на ліжку, тоді де спала Рена?

Але дівчина спати ще не збиралась, легко піднялась на ноги і без жодного звуку підійшла до Ітана, взяла його руку в свої долоні і потягнула за собою. Перевертень не чинив опору, дозволяв тягнути себе, все рівно куди, аж поки вона не уклала його у постіль, не розстібнула ширінки і не почала стягувати штани з нього. Тільки тоді він схаменувся і вхопив пояс.

- Що ти робиш? - запитав строго.

- Ти обіцяв годувати мене, - відповіла так просто, ніби то було очевидно.

- І... тобі потрібно їсти це? Ти знущаєшся з мене?

Рена піднялась з колін, лягла поряд з Ітаном і тихо промовила:

- Насправді я можу харчуватись не тільки цим, можу ще з’їсти твої серце і печінку, правда для цього доведеться вбити тебе... то, що вибереш ведмежа?

Ітан чув, що вона не жартує, голос її був такий холодний і далекий, ніби їй було зовсім не жаль тих старань, які вона в нього вклала. Хлопець відпустив свої штани, нічого не сказав а Рена повернулась назад до його паху. Стягнула штани і спіднє рівно настільки щоб відкрити апарат і ні сантиметром більше, припала ротом до жезла і швидко зробила свою справу, навіть не роздягалась.

Цей оральний секс став першим сексом взагалі за останні роки, бо ж останній раз він мав ще студентом а з Марією так і не встиг...

Марія, як же боляче було згадувати її смерть.

Рена ж повільно і навіть грайливо розтягнулась по постілі поряд з Ітаном, що ж, здається питання де вона спала відпало саме по собі.