Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Рена вже підійшла до нього впритул, виглядала велично у цій формі, усі п’ять хвостів рухались не залежно один від одного але так плавно немов за спиною лисиці було море, а її хвости ходили по ньому як хвилі. Ітану перехопило подих, а вона... лагідно усміхалась йому, взяла його долоню в свою праву руку а ліву поклала на щоку і його пазурі на ікла просто зникли.

- Бачиш, не так важко втягувати їх назад, - і «сховала» власні хвости та вуха.

Втім сам хлопець не зрозумів нічого, не встиг осягнути цього і навіть не вслідкував куди поділась трансформація Рени, як вона зникла?

Він розгубився, вивільнився з її рук і знов сів на капот машини, опустив голову.

- Ця кофта, - вона сіла поряд з ним, з іншого боку від кофти. - Належала комусь дорогому тобі?

- Напевно, що так. Але...

- Що сталось?

- То не важливо, мої почуття не мають сенсу. Я не встиг їй зізнатись, а тепер я тут, «годую» тебе.

Рена спробувала заглянути йому в обличчя, він відвернувся.

- То хіба варто про те переживати, якщо ти не встиг то нічого не винний їй.

- Винний, бо я її вбив, коли вперше перетворився на звіра.

Ітан подивився на власну долоню, кігтів не було.

- Ти досі вважаєш і себе злом?

Так, він вважав себе злом, його мотивацією вже деякий час служить лише виживання, Та якщо подумати, навіть зараз, навіть однорукий він легко переважує у силі трьох здорових людей а що ж буде на повний місяць, коли він знову перетвориться на некерованого монстра?

- Я тільки що зізнався у вбивстві, звісно, я - зло.

- Не картай себе за вчинки, на котрі не міг вплинути. У повний місяць богиня Інарі танцює а перевертні лютують, цьому неможливо завадити.

- Я міг застрелитись, у мене був пістолет і срібна куля.

- То тоді б ти пустив мою роботу нанівець, - мовила лисиця.

- Твою... роботу?

Де тільки-но стояла Рена з’явилась лисичка, вона світилась холодним, голубим сяйвом, немов привид. Та сама лисиця...

- В одному царстві, де мудрість цінували більше ніж гроші, оселився купець...

- Ти врятувала мене від втрати здорового глузду, там у лікарні...

Де була лисиця з’явилась Рена, три подоби мала кіцуне і всі три показала йому.

 - Саме так, - всміхнулась щасливо. - А тепер я обіцяла бути тобі матір’ю і буду нею. Я навчу тебе контролювати свого звіра, навіть на повний місяць.

Ітан мовчав, йому відібрало дар мовлення, він буквально переварював те, що щойно почув.

- Ходімо спати, - покликала лисиця.

Вже коли вони обидва були під ковдрою але тепер не торкались один одного Рена тихенько сказала.

- Вибач, якщо годувати мене тобі так важко. Я надто довго голодувала, щоб тепер відмовлятись, коли у мене з’явився ти.

Здається, вона образилась, - подумав про себе Ітан.