Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Але ж і ти не знаєш мене, чого взагалі ти тут опинилась? Навіщо «врятувала», - останнє слово він вимовив з помітною огидою (до себе в тому числі), досі ображений. – Чого допомагаєш? Нащо тобі це? Хто ти взагалі така?

- Я – Рена, - просто відповіла вона. – Ти правий, ми обидва не знаємо один одного, але часу у нас вдосталь, впевнена, ми порозуміємося.

- Бо ти мені будеш як мати?

Дівчина кивнула.

- Що це взагалі означає? В мене вже є мати, котра народила мене двадцять вісім років тому.

- Звісно є і у мене була, колись дуже давно. Я не претендую на місце твоєї рідної матері тільки на роль твого поводиря у таємному світі, буду навчати тебе і оберігати, за потреби.

Ітан трохи всміхнувся.

- І це все безкоштовно?

Дівчина підвела брови.

- Ой, не придурюйся, - Ітан зрадів тому що зміг її здивувати, це п’янило його. - В цьому світі нічого не буває задарма і ти теж чогось хочеш. Грошей у мене нема, тож ти хочеш чогось від мене, може якоїсь послуги?

Вона посміхнулась, трохи хитро, як здалось хлопцю.

- Так, ти мене розкусив, ведмежа, - сказала і замовкла.

Ітан чекав продовження, думав скаже і чого саме вона хоче, але дівчина немов втратила інтерес до нього, піднялась з ліжка і прочинивши вікно сіла на підвіконня, їй подобалось як сонячні промені спадають на її білосніжну шкіру і темне волосся, навіть зажмурила очі від задоволення але говорити, ні, цього робити вона не збиралась.

Хлопця це дратувало, то було наче гра, в котрій він програвав.

- То що ти від мене хочеш? - не витримав він.

Вона не розплющила очей.

- Ти матимеш годувати мене.

- І що ж ти хочеш? Може лазанью? Чи смажені ребра? А може барбекю?

- Я вже казала тобі, що не можу харчуватись людською їжею.

- Тоді я гублюсь у здогадках , як саме я маю нагодувати тебе.

- Дізнаєшся увечері.

Таке відношення лютило його, ця дівчина бісила його, він вирішив піти провітритись по звалищу, щоб уникнути можливого конфлікту, бо до цього на його думку, все і йшло.

Ітан ходив по території, шукав тіло мисливця та не знайшов, натомість у плавильному цеху жахливо смерділо паленим м’ясом. Ймовірно Рена спалила тіло у плавильні, і його руку також, бо ж саме тут вона ампутувала її.

Стільки запахів змішалось у цьому приміщенні: кров, горіла плоть, плавлена сталь, потворний сморід срібла… і її запах, легкий аромат шоколаду з прянощами.

Хлопець відтворив у уяві ту сцену але наче дивився на неї зі сторони. Ось він весь поранений з пошматованою правою рукою лежить на цьому столі, а вона над ним із сокирою, торкається до нього своїми ніжними долонями. Він зніяковів, бо вночі не дивлячись на біль і втому, на напівпритомний стан, навіть на пекельний біль самого процесу брутальної ампутації, її дотик…

Я не казав цього раніше бо ймовірно зруйнував би тим самим усю сцену, але поки Рена відіймала його руку, нижче поясу хлопець був твердий наче камінь. Крові до його органу прилило стільки що той випирав крізь штани і дівчина не могла того не бачити. Цей стан недоречної ерекції зберігався ще близько пів години після того як Ітан втратив свідомість.

Відійшовши від спогадів ведмежа вирішив що треба спитати у Рени як їй вдалось запустити плавильню, бо ж Лекс казав що цех закритий через якусь несправність. Та і про тіло з рукою теж треба спитати.

Врешті решт він вийшов із цеху і пішов далі бродити по території. Знайшов кузов від машини без всього. Його зацікавив цей об’єкт хоч таких було довкола ціле звалище. Він підійшов до нього, присів біля бамперу, підчепив його долонею і випрямив ноги,  наче робить станову тягу. Підняти кузов з одного боку йому вдалось але він вирішив піти далі і вже просто почав підіймати кузов однією рукою, це було вже трохи важче і дико незручно а втім і це вдалось, хоч і не з першою спробу, бо кузов зісковзував з долоні падав назад декілька разів, врешті решт Ітан гордо підняв його на витягнуту вгору руку. І нехай навіть він не підняв усього кузову у повітря а тільки його частину а це була вже перемога.

Це трохи підняло настрій нашого ведмежа, він відстрибнув назад одночасно відпускаючи кузов, той з гуркотом впав, здійнявши по собі цілий стовп пилюки.

- Є!.., - кахи-кахи, - закашлявся, бо ж та пилюка набилась йому у рота ледь він його відкрив.

Відкашлявся і сплюнув на запилюжену землю.

Сонечко було вже високо, пекло плечі і шию, та і макітру як бути чесним але ж ще треба було десь взяти продукти, приготувати щось на обід і вечерю. Ітанові визріла геніальна ідея - він придумав сплавити Рену за покупками або ж у крайньому разі сходити за ними разом. Якісь гроші на картці, що лишив по собі Лекс мали бути, так само як і якісь крамниці мали бути у Боворді.

Однієї консерви мало кому було б достатньо попоїсти,  але ж і бридка вона була, тож зі своїм ділом справилась, їсти він не хотів… деякий час. Тепер же йому марилась смажена курочка та картопляна пюрешка і до цього було б непогано томатного соку попити.