Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Мабуть то був ще один мисливець.

Прийшов довершити роботу вже мертвого фрака.

Та перед його очима постала дівчина.

Молода, з гладеньким, немов застигла фарфорова маска обличчям. Вона усміхалась і в цій посмішці крилась якась насмішка, але лагідність. Очі її напроти, мудрі – виказували в цьому створінні щось старе, навіть древнє. Але було в ній ще щось, в цілому, не поділяючи обличчя на частини воно виражало… ніжність.

- Ти загубився, ведмежа? – спитала вона м’яким, немов бархат, голосом.

Ітан не відповів, він дихав і без того важко аби витрачати повітря на слова.

- Де твої батьки? – спитала вона. – Ті що створили тебе, привели у світ надприродного… ти мовчиш, отже тебе кинули одразу після укусу. Як це типово для твого виду, - мовила дівчина майже із жалем.

Перевертень дивився на неї і відчув полегшення та очі його з підозрою слідкували за прибулицею.

- Такі рани, навряд чи ти виживеш… якщо тільки тобі ніхто не допоможе. Бідний хлопчик.

Знущається?

- І ти все ще потребуєш навчання, когось хто зможе пояснити і показати тобі як жити перевертнем, як жити у світі, що прихований від людських очей, - її слова немов тепла ковдра все більше і більше окутували хлопця.

...

- Тобі потрібен хтось такий, як ти сам, або як я. Ти потребуєш… мене… хочеш, я буду тобі матір’ю?

- … хочу.

[1]Талан — доля, життєвий шлях кого-небудь.

[2]Приведений номер не існує в дійсності.