Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Нас лише дивом не заділо, я схопила кішку...

- Ми одразу побігли у підвал, обидва, встигли закритись...

- Слухали вибухи, чекали поки все мине...

- Потім стихло, але ми побоялись вилізти....

- Нічого не лишилось...

- Навіть духів, - сказав Ітан, перериваючи розповідь.

Він якраз дивився на світ їх очима і не бачив навіть Атроса хоч ще вчора кіт був, хоч і прозорий, слабкий, а сьогодні вже не було жодного.

- Ні, вони всі тут, я їх бачу, - заперечив Франц. - Але той прибулець напав і на них, викачав з них сили. Бос, вони дуже слабкі, вони ніби скоро помруть, ми можемо чимось зарадити?

- Якби ж я знав...

Ведмідь глянув на Кайлу, вона похитала головою, теж не знала що можна вдіяти.

- Лишатись тут небезпечно.

Ніхто не сперечався, Кайла взяла Шинку і щезла у порталі котрий відкрила прямо в повітрі. Останні сіли в машину, єдине, окрім Марії і Франца, що вціліло і поїхали, та куди і самі не знали.

Стів кермував, Ітан розглядав того самого хрестика, що його від нього колись заховала Рена, знайшов на землі перед самим виїздом і тримав через тканину, аби не пекло руки. Франц швидко задрімав, Марія дивилась у вікно.

[1] Древні боги – хтонічні істоти неймовірниої сили і химерних подіб. Богами їх звуть через те, що колись люди їм вклонялись як таким, та насправді ці істоти скоріш істинні безсмертні, що існують спокон віків, котрі бачили розквіт і занепад всесвіту.