Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

- Я ж казав тобі що вони шедеври, - шепнув Орфейн до Самуїла. - Це Стелла Марш, наш колишній директор заводу у Вінсайді, нині підвищена мною до персонального помічника головного дослідника.

- Що з обличчям, каток переїхав? - зневажливо запитав ангел.

- Майже, перевертень на ім’я Франц Нгану, покидьок вбив її вчора вранці і ось десь чотири години тому вона воскресла, зберігши всі свої рани. Я постарався зібрати її докупи, в тому числі за допомогою протезів і імплантів нашого виробництва... - Люцій підняв долоню, йому набридло слухати і Орфейн втухаючим голосом лиш домововив: - Вона стане заміною Дейно.

- То ж панове та пані, я не приховую, я прагну помсти, війни з небом і для цього мені потрібні сили духів. Ви мудро підносили мені капища у Ньютоні і Фростмольні але вони і близько не стоять з силою Бовордського неметону котрий я прохав захопити ще пів року тому. Самуїл, Орфейн?

Диявол ледь поборов свій сором а дослідник напроти дивився без нього.

- Підготуйте мені все, я особисто рушу в Боворд.

***

Завод комплектуючих, Маурнінг, близ Кайлерату.

Маурнінг то невеличке селище міського типу, назване в честь озера Маурнінг, що біля нього те селище і виросло. Другим фактором був завод, але раніш він був державним, добре жилося і працювалось на ньому при комуністичній владі а з приходом незалежності швидко збанкрутував. Через деякий час приміщення викупила ВЕСПЕР.

Насправді тут був полігон з підготовки а точніш перепідготовки фахівців з охорони. Паралельно з підготовкою майбутні вартові працювали в цехах над компонентами і деталями, котрі далі передавались на завод у Вінсайді або ж головний офіс.

Ще тут іноді проходили курси допідготовки, навчання і всякого іншого для мисливців але з загибеллю Туросаїча практика припинилась.

Сьогодні було двадцять пʼяте червня дві тисячі двадцятого року, Марія і Франц лишились сторожити звалище а на знищення заводу рушили тільки Ітан і Стів.

- Як вам заводик, хлопці?

Місцевість була болотистою, озеро Маурнінг вже давно не було кришталевим і живописним, в цьому постарались директори-комуністи, котрі давали команду зливати бруд і хімікати прямо у воду. Але сам завод не був прямо на підступі до озера, він був за три кілометри і всю цю дистанцію покривали болота. Хвойний ліс а посеред нього високий бетонний паркан із колючим дротом і снують молодчики з автоматами.

- Був тут? - запитав Стів.

- Недовго, але короткий курс Туросаїч мене змусив пройти. Ти?

- Теж, і не раз але до цехів нас, мисливців, не допускали ні разу, тебе ж не пускали?

- Ні.

Первертень рушив прямо до головної брами, тоді як Стів мав знімати вартових зі снайперської гвинтівки. Тут вони не мали мети зберегти чиєсь життя. То була необхідність, не тільки знищити будівлю але і перебити усіх майбутніх і дійсних вартових. Бо інакше ВЕСПЕР стягне їх на захист башти і штурму не вийде, перебʼють як собак.

Тож Ітан і вбивав всіх кого бачив, іноді навіть не встигав вдарити кігтями як тіло бідолахи падало вбите кулею. Був у своїй звіриній подобі і ледь стримувався бо в його крові вже циркулювали декілька №54, в надії що більша кількість збільшить тривалість ефекту (стандартно він діяв всього п’ятнадцять хвилин) і одна ампула №68, аби не відчувати болю, бути богом смерті що сіє лихо навкруги.

Вартові і ті що тренувались за високим парканом здригнулись від важкого удару а тоді і гуркоту. То велетенський однорукий ведмідь, що більше походив на чудовисько схрещене з людиною, вибив головну браму. Секундне оторопіння поки ВЕСПЕР’івці вирішували що їм робити одразу привело до смертей, Стів знав свою справу і не боявся викрити власну позицію, усі погляди були прикуті лише до звіра. А звір заревівши низьким, утробним риком, кинувся у бій, бив усіх підряд, рвав на шмаття кігтями і перекусував іклами. Він вже не кумекав своєю головою, сироватка знов пробудила у ньому тварину, чиїм єдиним інстинктом було вбивство.

Вартові ж гинули, відстрілювались та не розуміли чому срібні набої не діють, в шаленому герці вони бачили як їх товаришів вбивають а вдіяти з тим нічого не могли. Не допомогло навіть те що багато з них укрилось за захисними спорудами, кулі і кігті діставали і туди.

Навіть те підкріплення що вже було модифіковане, тобто мали аугментації, тобто були кіборгами нічого не могли вдіяти тварюці, та бігала на своїх трьох кінцівках і не знала кривди окрім тої, котру спричиняла.

Людей все меншало і кіборгів теж, п’ятнадцять хвилин минули мов сон і Стів побачив, що рани звіра перестали затягуватись, а от стан берсерка ніяк не минав. Мав з собою ще ампули з №54 і мав щось робити. Полишив засідку, пішов прямо до нього.

Молодий мисливець, щойно присланий на завод для фізичної і тактичної підготовки, навіть подумати не міг що потвора прийде до них сама, не був певний чи це екзамен такий?

Та ні, не екзамен, частина його товаришів, котрі прийшли у цю справу як і він, заради грошей вже були мертві, розірвані, розкидані частинами своїх тіл по полігону. Хіба ж це навчання!?

Ні, це насправді, ще й хтось вбиває їх, людина зі зброєю на боці перевертня! Навіть місцеві кіборги не можуть дати ладу, всі їх гарні протези лежали десь подалі від тіл а щасливчики, тим вдалось втекти, поки тварина і людина шматували всіх хто їм не подобався тобто взагалі всіх.