Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Наші хлопці самі побачили як непритомну людину, покладену на стіл препарувала і модифікувала рука-робот, а люди, що стояли поряд допомагали їй від’єднували проводки де це було потрібно, по-живому паяли метал зі шкірою.

Ітан навіть згадав як його самого змусили пройти такий процес і він точно знав що такі самі установки мали бути у головній вежі ВЕСПЕР.

- Ітан, не роби дурниць, я фіксую збільшення пульсу, воно того не варте, - тараторила Кайла йому в вуха, хоч він і не збирався нічого робити.

Насправді ж він тоді був напівпритомний через екстракт срібла і купу інших вколотих в нього препаратів і вважав що то йому все снилось але побачивши ті установки зрозумів що то таки було наяву.

На останньому ж поверсі було щось на кшталт адміністрації. Стелла завела «братів» до кімнати нарад, класичного просторого місця з великими, панорамними скляними вікнами, широким овальним столом і дрібкою рослин аби було не так сумно і вийшла.

Через дві хвилини жінка знов увійшла до них але тепер трималась не як проста співробітниця.

- Як директор заводу, я готова вислухати ваші пропозиції, - мовила, сівши у крісло.

- Ого, то ця краля виявляється і є тут головна. То, хлопці маєте змогу допитати її, перед тим як діяти, на поверсі окрім вас чотирьох наразі нікого нема, - проінформувала ліквідаторка.

Франц сприйняв ті слова як наказ до дії, один плювок і вже Стелла була прикута до свого крісла цупким павутинням.

- Як ти вже могла здогадатись, нас не цікавить протезування мого тіла, - сказав Ітан підходячи.

Жінка трималась дивовижно сміливо.

- Та і не наші технології певно, розібравши отриманий протез, ви б більше дізнались аніж від цього маленького полону, то що вам треба, згвалтувати мене, принизити?

Стів хмикнив і відвернувся.

- Ні, по-перше я тебе спитаю, чи ти знаєш на кого працюєш? - а сам вже зайшов за спинку її крісла і ніжно водив кінчиками своїх кігтей по її щоці.

Стелла посміхнулась, взагалі не боялась перевертня.

- Знаю, що вони там нагорі усі демони, але жалітись не стану, я свою винагороду отримала, - натякнула вона на свій протез.

- Франц, - сказав вожак на рац’хьоррані, що трохи збентежило мисливця.

- Перевір її кабінет може там що є. - А далі продовжив вже людською мовою. - І тебе не хвилює, що вони катують людей і перетворюють їх на покірних маріонеток? - до Стелли.

Але павук не відповів і не зрушив з місця.

- Усі ці «жертви» підписались під відмовою від претензій, окрім вас, нелюдей, - у відповідь на ці слова Ітан полоснув кігтями їй по щоці.

Але вожака хвилювала бездіяльність павука, він мовчки стояв і трохи хитався, зовсім не сприйнявши слів. Це нервувало і Стіва, він стояв біля вікна, з пістолетом наготові і всерйоз роздумував над ти чи не варто зарядити магазин із срібними патронами.

- Франц? - запитав ведмідь людською мовою і одразу заволав: - Ні, ні! Стій!

Та було вже пізно, в цей момент арахнантроп уже був на столі, був у стані часткового перетворення і ломки і сам не розумів що творить а творив він ось що:

Зі стола він плигнув прямо на Стеллу, в польоті шипів і встиг приснути павутиною в мисливця, влучивши йому по нозі і прикувавши його тим самим до підлоги. Ітан спробував було відкинути крісло, і зупинити павука своїм тілом, своєю рукою, та був збитий ним а Франц одразу ж відскочив знов таки до директорки. І щойно врізався тілом в крісло з жінкою то тієї ж миті своїми жвалами вп’явся їй в горло, гриз, кусав рвав і допомагав собі кігтями.

Пролунав постріл і одночасно з ним тривога. Пробиті ноги повернули павука до звичного стану а в двері менш ніж за хвилину намагалась проникнути охорона, вже в бронежилетах і з пістолетами наготові а в магазинах у них срібні кулі.

Стелла встигла ввімкнути тривогу через свій протез прямо перед власною смертю.

- Кайла виводь нас! - заволав ведмеді, не розуміючи навіть якою мовою оре. - Франц, Стів, на підлогу.

Обидва перевертні дістали поранення, на щастя не в голову або серце але битись вже не могли. Ітан вколов собі №68, еліксир берсерка і пішов в атаку ігноруючи біль. Стів відстрілювався, не в змозі зійти з місця, другою рукою намагався ножем перерізати те павутиння.

Ліквідаторка явилась через портал у тих самих дверях звідки пішов штурм охорони і тим самим перекрила останнім охоронцям прохід. Одразу порозкидала телекінезом тих охоронців що ще були на ногах, до яких не дістались кігті ведмедя або кулі мисливця. А тоді підтягнула до себе зграю і разом з «братами» зникла, закривши за собою портал.

Вивалились усією гурбою прямо в сторожку, Марія аж пакет з кровʼю від переляку майже виронила.

- Нас поранено, срібло, - швидко вимовив Ітан, спихаючи з себе напівпритомного Франца.

Вампірці не треба було повторювати двічі, вона вхопила два шприци з заготовленим зарання №54 і вколола його хлопцям. Колишня медсестра, впевненим рухом увігнала голку ведмедю в плече а павуку у руку. Піднесла обом подушки і лишила лежати на підлозі, не заважати ранам загоюватись.