Байка про Арктантропа - Артур Єрмак

Оце так зустріч.

Куди вони поїхали після того, про що думали, де ночували і днювали та і де ховали Марію від сонячних променів... про те наша історія мовчить.

Знов нашу п’ятірку ми побачимо вже в кафе-барі куди вони приїхали перепочити і поїсти, десь на окраїнах Хелфолу, того міста, що в ньому височів хмарочос ВЕСПЕР.

Машину припаркували на стоянці неподалік, а Кайла просто вийшла з туалету, втім звідки вона там взялась ніхто окрім чотирьох своїх не знав та і не волів знати. Трошки попоїли, поговорили хто про що і нікуди не спішили, он він ворог, видніється через вікно і нікуди тікати не думає а їм нащо летіти назустріч ймовірній смерті?

Не всі ту битву переживуть, це розумів кожен і кому пощастить а кому ні... то була лотерея.

Стів тримав свою голову пустою, він був немов самурай у котрого немає цілі, лише шлях. Але то неправда, ціль була і шлях теж, а головніше від усього обов’язок перед людством. Мисливець мав таку рису, бути спокійним, виглядати так наче все йде за планом і таким би він і лишався - безстрашним як удав. Ось тільки насправді він теж боявся, кожен раз, кожне полювання могло стати останнім, двадцять років вже полює, ще з юнацького віку... ні, мисливці стільки не живуть. Скільки побратимів вже нема на світі а він є і він боїться а руки роблять, вони вже навчені, як і очі, тільки посеред полювання той страх відходить. Так буде і зараз, непокоє лише це дивне передчуття, що це буде останнє полювання.

Франц натомість усіма силами намагався відволіктись від місії, жадібно дивився на Кайлу, міркував як її затягнути в ліжко і хто зна, продовжити зустрічатись... завести дитину після всього?

Сама ліквідаторка вже була трошки піддата і хижими очима дивилась на зграю, з котрою ділила стіл. Вже півроку у неї не було жодного сексу, що вже йшло проти її натури, та що поробиш, деякі тут зовсім неприступні а дехто вже і набрид своїми потугами... а ось на стороні вона не хотіла нікого шукати, прагнула зграї бо хоч і не визнавала а теж була її частиною. Що ж з ВЕСПЕР, чи вона могла взяти участь у штурмі? За правилами ні, якщо тільки не влаштовувати суди і слідства за Азракіляра. Але і товаришів кинути не могла, бо лише в її владі було вбити Орфейна, тільки вона з п’ятірки мала силу вплинути на безтілесного демона. То ж мусила піти проти правил і хто зна чи не вартуватиме це й вчинок її життя? Е, ні, з кимось з них вона сьогодні переспить, нехай то буде навіть Франц, якщо інші відмовляться то хоч павучка ощасливить на останок.

Марія мала схожі думки. Міркувала про смерть і крадькома дивилась на Ітана, хотіла хоч раз пізнати свого вбивцю як чоловіка. Рени вже пів року немає навіть як духа а він на вампірку навіть не дивиться як на жінку, лише як на подругу. А раптом з того боку нічого немає, взагалі нічого і тебе теж, що тоді? Хіба вони вдвох не заслуговують на краплю задоволення, в останній раз?

І лише Ітан думав про смерть без страху. Його жага до життя була ірраціональною, хотів жити та натомість страждав і те продовжувалось навіть з її появою а потім все враз набуло сенсу... спільне життя, робота, секс, поцілунки і прості доторки, розмови і сам її голос. Та лисиці не стало, зовсім. Тож перевертень думав, що нехай він загине а його зграя виживе, їм ще є заради чого жити. На нього ж можливо десь там, далеко за гранню чекає вона... його єдина і кохана кіцуне.

- Народ, маємо поговорити, - озвалась Кайла, котра першою випірнула з виру власних думок.

- Так, саме час, - відповів Ітан.

- Почнемо з простого, - озвався Стів. - Хоч в Маурнінгу ми з Ітаном і добряче прорідили їх чисельність але в башті ще вистачає вартових, достатньо щоб вбити нас всіх, що не допоможуть і ці еліксири і магія.

- Так, дякую хмарко, але я ще до цього не дійшла, хотіла почати з простого, ми маємо знищити трьох демонів, так?

Їй кивнули.

- Ми знаємо про Орфейна і...

- Самуїла, - закінчив за ведмедя мисливець. - Самуїл, то демон підвиду диявол, вони як пишуть бестіарії походять від падших янголів але нас зараз це не цікавить. Самуїл не має надприродних здібностей як у інших демонів, він дуже сильний, максимально досвідчений боєць, котрий володіє усіма видами зброї, я це знаю бо він інколи особисто вчить новеньких у своїй людській подобі, - він зробив паузу щоб впевнитись, що його слухають. - А ось що я дізнався вже після смерті Туросаїча, в демонській подобі він має ще крила, рога і хвіст, якими може користуватись в бою, за рахунок крил літає. В цілому він може виявитись найлегшим супротивником.

Кайла навіть трохи поаплодувала, що було сприйнято як знущання, але то була просто манера ліквідаторки.

- Далі йде демон-гермес Орфейн, - продовжив Ітан. - Ця падла винайшла ці еліксири, сироватки чи як та хрінь називається і він може користуватись телекінезом, до того ж має нематеріальне тіло але це і все що я знаю, більше він нічого не показав, певно тримає пару тузів в рукаві. Саме він винайшов усі ті роботизовані бридоти. Проблема в тому, що більшість з нас його просто не дістане, - він виразно подивився на магічку.

Та її врятував Стів, начебто.

- На жаль, для такої потвори найліпшу силу мав Туросаїч. Його благословення полягало у здатності виганяти зло.

- Ти серйозно? - неочікувано спитав Франц. - Я бачив як та його сила вбила двох звичайних людей, яке таке зло вони мали накоїти щоб воно на них вплинуло?