Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм

В свою квартиру Тихін їхав в не надто гарному настрої. А точніше, геть в паскудному. Вирішити твердо поговорити з братом, і втілити це в життя – це дві різні речі. В чому він успішно переконався, тільки зайшовши до квартири. 

Для початку вона взагалі здалась йому “не його” через відвертий безлад, що тут творився. Не те що Тихін був дуже вже дбайливим господарем свого холостяцького барлігу, та останнім часом він за порядком слідкував, та й поява Жанни в квартирі завжди супроводжувалась прибиранням і створенням затишку. 

Те ж, що він побачив зараз, затишок не нагадувало абслютно. Братик ледве знявши черевики, так і лишив їх в вузькому коридорчику. Куртка його лежала на столику. Точніш, на вільній від пляшок пива його частині. Пиво було Тихонове, яке жило собі в холодильнику, нікого не чіпаючи. А серед батареї пляшок були й досить “цінні” варіанти крафтового і кимось подарованого. Вони пожертвували собою першими, та це не врятувало їх посестер з масмаркету, що сумно світили пустими боками поміж упаковками швидкої їжі та всим, що у Тихона знайшлось, чи зберігалось на “чорний день”. 

– Юра! – якось надто жалібно, замість суворого запланованого тону в нього вийшло. 

– Братище? Тут я! – принісши з собою запах Тихонового шампуню, Юра виплив з душу в його ж таки, Тихоновому халаті. 

– Привіт! – криво усміхнувся Маєвський брату. Все ж давно не бачились, та й не виганяти його просто з порогу. Хоча… дивлячись на погром холодильника і згадуючи стан Жанни – дуже навіть хотілося. 

– Ти надовго… в гості? 

– Ще не знаю. А що? Ти не хочеш братику дати тимчасовий притулок? – улюблена зброя, маніпуляція, була в повній бойовій готовності. 

– Залежить від того, наскільки тимчасовий. – похмуро буркнув Тихін та зняв куртку зі столика. Її стан явно вказував, що у брата проблеми з фінанасами. Курточка вже ледь дихала. 

– Ох, ти як завжди нудний! – фиркнув Юра, витираючи волосся, та розбризкуючи краплі води з нього, мов здоровенний мокрий пес. 

– Взагалі, про приїзд треба попереджати. – ще менш миролюбно почав Тихін. 

– А що,тзавадив тобі? – Юра хитро посміхнувся. – Твоя курочка була, так? 

– Не називай її так! 

– Та не парся. Колись я її не тільки називав, а й… 

– Продовжиш – і вилетиш вже зараз! – гаркнув Тихін. 

– Ого. То тут все серйозно, як я бачу! Ну ти, типу все вже знаєш, так? 

– А що знати? У вас в  юності була інтрижка. Це в минулому й вона тебе знати не знає. Все. 

– Серйозно? А чого ж вона тоді випарувалась з квартири, як тільки мене побачила? 

– Бо їй неприємно було бути з чужим чоловіком в квартирі. Що не зрозумілого? 

– Чужим? Та ми колись з нею ого-го!

– Я попереджав. – очі Маєвського сердито звузились, кулаки стислись. 

– Та добре, добре, не гарячкуй. В мене вдома проблеми були з грошима, й не тільки. Допоможеш трохи? 

– Скільки? 

– Ну на зйом квартири, раз ти мене не хочеш тут бачити. На життя, доки на ноги стану. 

– Слухай, я б і радий, та цього разу в мене глухо. Сам ледь тягну. 

– Отакої… Не дуже гарні новини, братику. 

– Вже які є. 

– А ти молодець, до речі! 

– Ти про що? 

– Я знайшов в тебе файлик з інфою на цю Жанночку. Вона, виявляється, просто курочка, що несе золоті яйця. Таку не можна з рук випускати! 

– Це тебе не стосується!

– Ще й як стосується. Знаєш, як вона за мною сохла? 

– То було сто років тому!

– То й що. Перше кохання,все таке… 

– Вона тебе не кохала. Так що не мели дурниць! – потроху витримка почала Тихону зраджувати. 

– А ми перевіримо. Я не в тому стані зараз, щоб ігнорувати такий шанс. Спробую. А раптом воскреснуть старі почуття. Знаєш, як вона упадала за мною? Таку курочку ще пошука…

Договорити брату Маєвський не дав. Його терпіння лопнуло, мов мильна бульбашка, і прицільним ударом в ніс, він швидко “всадовив” Юрка на диван. 

– Слухай сюди, півнику! Ми з Жанною зустрічаємось, і ображати її я не дозволю. Приблизишся до неї – і я тебе на порох зітру. Ясно? 

Щоб заспокоїтись, Маєвський вийшов на балкон. Прохолода потроху остудила його запалені нерви. 

“ В тебе десять хвилин, щоб зібратись і забратись! – крикнув він у кімнату. – Якщо не встигнеш – викину за шкірку!”

***
 

Маєвський метався по квартирі, мов розлючений лев у клітці. Це чи не вперше, він був настільки лютий і водночас розугублений, що забув і про роботу, і про справи, і про проблеми. Зараз його думки були поряд з Жанною. 

Так, він ніколи не страждав від недостатку жіночої уваги. Так, він іноді надто легковажно ставився до стосунків, але зараз… Він ладен був проміняти всі години відпочинку, розваг в минулому, на хвилини поряд з Жанною. З нею одною йому було так комфортно і так приємно. Навіть просто мовчати…