Не дуже владний бос для залізної леді - Анна Шторм
Жанна не памятала, як зібрала швидко свої речі та опинилась на вулиці. Не вистачала повітря, щоб вдихнути побільше і заспокоїтись. Не вистачало сил, щоб зосередитись і зібрати по шматочках розбиту, мов та Тихонова чашка з чаєм, себе.
Невже так буває? Насправді, не в кіно? Наче ти пливеш-пливеш, вчишся нарешті триматись на поверхні і, відчувши під ногами твердий, надійний пісок – враз тонеш?
Божевілля якесь!
Але те божевілля було зараз в квартирі Тихона. Її Тихона! А вона була на вулиці.
Їхати додому не хотілось. Як з'явитися перед сином в такому стані? І не на вулиці ж лишатись?
Жанна забрела, мов в тумані, в якийсь бар неподалік від дому Тихона. Хотілось, звісно, чим подалі бути від… нього. Від чоловіка, який ледь не зруйнував її життя, а тепер от з'явився вдруге. Певно, щоб вже точно завершити почате.
Замовила якийсь міцний коктейль. Несмачний, але аби хоч зігрітись. Та й може, нерви трохи заспокоїти. Не допомогло, замовила ще один, відшила навязливого бармена, замовила кави і не дуже привітно відбилась від спроб залицянь якогось молодика, по віку ледь старшого її сина.
Перед очима стояв Тихін. І він…
Чому вони так схожі? Чому він зявився тут, та ще й тоді, коли Жанна повірила в своє щастя? Відповідей не було. Тільки гіркота коктейлю, чи то моральна гіркота настільки сильна, що вже стала відчутна навіть на смак?
Година минула в якомусь ступорі. Тому, коли крізь приглушену музику прорвався дзвінок телефону, вона навіть не відразу його почула. Апатично, навіть не глянувши, вимкнула боковою кнопкою і замовила ще один коктейль.
Алергія на алкоголь? То й що? Як раптом не памятатиме нічого, то хоч хвилину відпочине від спогадів та тривог!
В таком стані її і знайшов Тихін. Як знайшов, він не сказав. Просто загорнув її в свою куртку, повів до своєї машини і посадив на заднє сидіння.
– Тихін? – мов крізь туман спитала. – Правда, Тихін? – вирішила повторити, на що Маєвський лиш ствердно кивнув. Вигляд у нього був ошелешено-переляканий.
– Ти пила щось? – стривожено спитав.
– Багато. – глухо вимовила. – Не вези мене до тебе додому! – попрохала, перш ніж знепритомніти.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
