Залежна психопатом - kxduarte
Я проспала.
Це просто жахіття.
Проспати, працюючи в компанії найбільшої мафії світу, і ворогу не побажаєш. Мене болить голова, бо я спала рівно три години. Можу сказати, що вже звикла, але я ще ніколи не запізнювалась на роботу. Мої очі збільшуються, як ґудзики, коли я дивлюсь на екран телефону.
09:00. Перед очима пропливає сцена мого звільнення. Я вже як дві години маю бути на роботі. Пан Рафаель мене розірве на частинки, якщо мене ще не звільнили. Я опускаю погляд нижче циферблату. Більше 9-ти пропущених від Лієсси. Всі мої будильники вимкнені. Повідомлень в чаті групи неймовірна кількість. Тільки я заходжу в групу, бачу дуже багато тегів мого нікнейму. Навіть моя сонливість проходить. Одразу виходжу з чату і відкидаю телефон ближче до стіни. Моя везучість розривається, коли телефон падає за моє ліжко. Навіть не пробую його дістати, цей день буде жахливим.
Як я й думала. Все жахливо. Я майже втрачаю свідомість, поки біжу до офісу. Пулею залітаю в свій кабінет і хапаюсь за робочий планшет. На мій подив, на планшеті є тільки одне повідомлення.
Директор Бласхес: -Сподіваюсь, що ви померли від передозу, інакше причин для запізнення немає.
Я не встигаю розібрати його повідомлення. В мій кабінет вривається Лієсса. Тільки їй дозволено заходити до мене в кабінет без стуку. Я помічаю, що вона розлючена. -Розказуй мені все. Чому на мене насварив сам директор, бо я прикинулась тобою?
-Ти що? -питаю я, занадто вражена.
-Ти навіть не пробуй злитись, я очікую твоєї подяки.
Лієсса розуміє, що тепер злюсь я, тому сама продовжує розмову.
-Мені повідомили, що тебе немає в офісі, а по твоїх повторних розмовах кожного Божого дня, я зрозуміла, що директор зараз попросить кави. Я й побігла заміняти тебе, щоб тебе не прибили.
-Тоді все добре?
-Аж ніяк. Я не знаю як, але навіть не дивлячись на мене, він зрозумів, що я - не ти. Він просто заговорив, коли я вже заходила в ліфт.
-Що сказав?
-Цитую: "Можете сказати їй, що наступний місяць вона буде повністю прибирати офіс замість всіх. А ви, на майбутнє, якщо збираєтесь її прикривати, використайте її парфуми. Вони з запахом м'яти в шоколаді. Вільні."
Мій рот відкривається від подиву. Він так багато розмовляє не тільки зі мною. Це не те, про що я зараз маю думати. Звідки він знає запах моїх духів? Лієсса здається розуміє моє питання по виразу мого обличчя.
-Можливо я подобаюсь йому?
-А можливо ти просто забагато парфумів виливаєш на себе.
Ця версія більше підходить. Ми обидві сміємось, але швидко замовкаємо. Зі стуком в мій кабінет заходить чоловік з офісу. -Я знав, що знайду тебе тут. -каже він до Лієсси, визираючи з-за дверей. -Ходи з нами на обід.
Я думаю, що також голодна, бо зранку взагалі не було часу. Я так бігла, що навіть не намалювалась. Взагалі ноль косметики. А такого в мене майже не існує. Я той тип, для якого змінюється все, коли вона малює вії. І до сраки, що людям всерівно, чи намальовані в мене вії, чи ні. Головне - подобатись собі. Подруга проводить рукою по моєму плечі, і засмучено всміхається.
-Я вгадаю, мені не можна з вами? Я запитую в Лієсси, але відповідає китаєць з окулярами.
-Не можна, ти йдеш прибирати весь офіс. -посміюючись, каже він.
Ми з подругою переглядаємось. Вона показує мені очима молитви, щоб я не обматюкала його, бо в мене і без цього зараз складна ситуація.
Тільки через те, що мене можуть звільнити, я не розбиваю йому обличчя. Просто посміхаюсь Лієссі, притискаючи губи і приставляю великий палець до горла, споглядаючи на китайця. Вона сміється і цілує мене в щоку. Насправді я засмучена, але знаю, що мені буде важче, бо я займаю вищу посаду. Якби ж я знала, що все буде так погано, то тішилась би й роботою в офісі з цими тупоголовими. Тут є один плюс. Лієсса. Вона ідеальна подруга, яка завжди підтримає і вислухає. Але якщо на чистоту, то найбільше приходиться слухати мені. Коли вона починає розмовляти, то заткнути її важко.
Я присідаю на декілька хвилин за свій стіл, щоб розкласти речі і трішки відпочити. Розкладаю папки для зустрічей на наступні три місяці в одну сторону, а папки з місцями, які має перекупити Бласхес - в іншу. Планшет пілікає так, що я здригаюсь від неочікуваності.
Директор Бласхес: -Обід почався 15 хвилин тому, чому ви ще не вийшли з кабінету, і не пішли прибирати?
Тут немає функції, щоб відповісти йому. Якби я мала телефон поруч, я б написала йому в Instagram. Якщо він ще не заблокував мене.
Директор Бласхес: -Після обіду я зайду і перевірю все. Робіть так, щоб ні пилинки не було на столах.
Він зайде до нас. Я зможу знову налюбуватись прекрасним ним. Козлом, звичайно, але прекрасним.
Я прибрала все. Позбирала сміття. Винесла пакети. Змела пил з підлоги. Витерла пил зі столів. Навіть ноутбуки кожного протерла. Закінчила якраз тоді, коли директор увійшов в офіс. Ніхто ще не повернувся з обідньої перерви, тому мені стало ніяково. Я зупинилась в коридорі між своїм кабінетом і кабінетом молодшого брата Бласхеса. Я ніколи його не бачила, тому не можу нічого сказати про нього. Знаю тільки, що він має бути вродливим. Все ж, це гени Бласхесів. Якщо не Рафаель, то молодший точно буде моїм. Це жарт. Я вже віддала своє серце старшому.
Він стоїть прямо, такий високий і шикарний. В нього ідеальне тіло, навіть під цією чорною сорочкою.
Я опускаю голову вниз, бо директор ненавидить, якщо хтось робить щось без його дозволу. Бачу його чорні туфлі, які зупиняються навпроти мене. Дихання зупиняється, але я змушую себе ще раз вдихнути, щоб відчути його прекрасний запах. Роблю глибокий вдих, і прикриваю очі.
-Ви не протерли п'ятий стіл в лівому кутку. -зауважує він важким гарячим голосом, і я піднімаю свої очі в бік того самого столу.
-Неможливо. -шепочу сама до себе, але директор чує мої слова.
-Хочете заперечити?
Я швидко повертаюсь до нього і навіть дозволяю собі підняти на нього погляд. Він дивиться своїми карими очима просто на мене, і мені здається, що я тону в них. Швидко повертаюсь до столу і витираю його серветкою, яку тільки що дістала. Обличчя починає горіти, коли директор проходить далі.
