Залежна психопатом - kxduarte
Мене пронизує холодом з двору.
Мій кабінет на четвертому поверсі, але я відкриваю вікно, бо в кабінеті душнота.
За цей день я віднесла каву директору вже шість разів.
Це такий день, коли він працює до ночі. І це саме той день, коли я змушена залишатись до самої ночі, поки він не піде.
Я ненавиджу такі дні всім серцем.
Це дуже погано впливає на мою психіку.
Я пишу Афіні, але вона ігнорує мене.
Я: -Не пробуй йти на вечірку.
Я: -Афіна, прошу тебе.
Я: -Це поки я ще прошу.
Я: -АФІНА!!!!
Сестра повністю мене ігнорує, навіть не переглядаючи. І аж ніяк не збирається мені відписувати. Будучи в її віці, я ходила за нею хвостиком, бо вона була ще зовсім дитиною. В мене не було часу на ці круті вечірки. Тим паче, я підробляла одразу на двох роботах, щоб мати змогу нас забезпечити.
Теперішня моя робота дала мені все, що в нас є.
Ми обидві повністю забезпечені, бо я головна секретарка директора компанії.
Не офіційного ще, але це поки.
Лієсса давно пішла, залишаючи мене саму в офісі.
Щоб витримати цю ніч, я зробила собі найміцнішу каву, яка тут є.
Можу собі дозволити.
В групу чату компанії приходять десятки повідомлень, та я не переглядаю.
Знаю, що мене почне душити жаба, коли я побачу їх в клубі.
Мені шкода, що я майже не маю часу на веселощі. Я впевнена, що не все життя буду залежна від Пана Бласхеса. Колись мені також прийдеться знайти собі чоловіка.
Звичайно, на основну роль висить фотографія директора, але мені потрібна заміна про всяк випадок.
Я переглядаю профіль Бласхеса, тримаючи іншою рукою чашку кави.
Кава не допомагає, бо за декілька хвилин я засинаю прямо в кріслі в своєму кабінеті.
Мені сниться сон, що Афіна танцює з якимись хлопцями, а весь офіс четвертого поверху випивають і сміються в клубі. Цей сон йде ніби не від мого обличчя, бо я не відчуваю цієї радості. І мені так сумно, що я не можу бути з ними.
Різко розплющую очі. Кава переливається на столі, і я ледь встигаю підняти планшет.
Швидкими рухами набираю текст Лієссі, щоб пожалітись.
Я: -Нехай буде він козлом, бо як можна до такої години сидіти в офісі? Можливо тут ще є я, яка дуже хоче відпочинку?
Лієсса не відпише мені ще досить довго, поки не витягне телефон, який в неї завжди в дупі.
Я відставляю робочий планшет і свій телефон на бік. Витягую серветки і протираю стіл.
Паперову чашку кави викидаю в смітник. Лаюсь про себе, бо я така везуча.
Не встигаю я витерти стіл, як мій планшет клацає, запалюючись.
На екрані, звичайно, висвітлюється "Директор Бласхес" і я прискорююсь.
Повністю витираю стіл, в той час читаючи його повідомлення.
І не подумайте, це пише не він сам. Це робить бот, який має всі функції.
Він тисне на кнопку свого крісла, яка сканує його дотик. Після чого робот запитує в нього, що йому потрібно.
Тоді на мій планшет приходять тугі повідомлення.
Директор Бласхес: -Принесіть вечірню порцію їжі.
От козляра, він же ж тільки недавно поїв.
Я піднімаю очі до годинника і бачу, що пройшло вже дуже багато часу. Я спала приблизно чотири години. Це погано. Дякувати Богу, що в моєму кабінеті немає камер спостереження.
Якби були, мене би вже давно тут не було.
Викидаю в смітник останні серветки, які тепер використані.
Сумую за грошима, які витратила на цю міцну каву.
Я залишаю планшет в своєму кабінеті і спускаюсь до кухні за порцією їжі. Зарання підготувала її, і це було хорошою ідеєю.
Мене дратує те, що ця мікрохвильовка перестає працювати саме тоді, коли мені вона потрібна.
Таке вже траплялось. Винна мікрохвильовка, а отримала я.
Мені здається, що тоді я вперше обпісялась від страху. Пам'ятаю очі директора, коли йому сказали, що обід затримається, бо його не можуть зараз підігріти. Він накричав на всіх, а потім всі лаяли мене.
Було б добре, якби він жер навіть холодну їжу.
Але його прекрасний рот приймає тільки хорошу, теплу їжу.
Я грію їжу в іншій половині другої кухні, щоб він не вбив мене заживо.
На щастя, вона швидко підігрівається, і я біжу з підносом до ліфту, щоб піднятись на самий верх до його поверху.
Підставляю коліно під піднос, дивлячись в дзеркало, і поправляючи своє розпатлане волосся.
Помада на губах трішки стерлась, тому я облизую палець і підтираю її.
Виглядаю страшно, але він в будь-якому разі на мене й не гляне.
Ліфт зупиняється і я приставляю свій палець до сенсора.
Робот зсередини видає звук прийняття, і двері ліфту відчиняються.
Він сидить не в своєму кабінеті, а за столиком біля дивану.
Його кабінет по праву сторону дивану, а ванна і туалет - по ліву.
По звичці я просто підходжу до столу і ставлю на нього піднос з їжею.
Тільки я розвертаюсь, щоб піти, як лунає його тихий, спокійний і до біса лякаючий голос.
-Так сильно хочете відпочинку?
Я зупиняюсь на місці, вгадуючи його слова.
Досі повернута до нього спиною, бо це страшно.
Звичайно, стояти до нього спиною страшніше, але я хоча б не бачу його емоцій.
Мені здається, що зараз я вдруге обпісяюсь від страху.
-Я можу звільнити вас, якщо вам так буде краще.
Після цих слів я різко розвертаюсь до нього.
-Ні, -майже кричу. -Вибачте, ні не потрібно.
Я заспокоюю свій жах і шок, який розповсюджується моїм тілом.
Розумію, що він якось прочитав мої повідомлення.
-Тоді що вам не подобається?
-Ви про що? -включаю режим незнайки.
Він сидить на дивані, дивлячись перед собою, показує мені свій планшет, на якому пишуть мої кляті повідомлення.
Невже я надіслала їх йому, а не Лієссі?
От дурепа.
Мені стає майже смішно від того, що я назвала його козлом, але я притлумлюю свій сміх кашлем.
Добре, що він ще нічого не сказав за мої вираження в його сторону.
-Вибачте, мені все подобається. Ці повідомлення писала не я.
-Тоді хто? -його голос спокійний, але грубий.
-Моя молодша сестра, вона зараз напевно з друзями, випиває. В неї є мій акаунт з інстаграму. Вибачте, це її невдалий жарт.
-Як сестру звати?
-Афіна, вона ще маленька, перепрошую.
-Перепрошуєте за те, шо ваша сестра назвала мене козлом задля приколу?
Вибач, сестричко, мені потрібна ця робота.
-Так, мені дуже шкода за цю ситуації, я насварю її за це, таке більше не повториться.
-То якщо я якось знайду вашу сестру, і запитаю в неї про цю ситуацію, то її відповідь буде такою самою?
Я вперше чую, щоб він так багато говорив. Без гаркотиння.
Спокійно і стримано.
Я хочу запам'ятати кожну нотку його звуків, які злітають з його рота.
-Вибачте. -ще раз повторяюсь.
Він гучно зітхає, ніби я вже задовбала його своїми нудними відповідями.
-Як ви можете мене ще назвати?
Та ні, тільки не такі запитання.
-Окрім, звісно, слова козел. -додає він.
Я прикушую свою губу.
Ну, наглий сексуальний чоловік, який пахне раєм.
-Ем... Ви вродливий. Хороший директор, якого всі бояться. А ще, ви можете зробити все, що забажаєте. Вбити людину, насаджаючи її на її ж кишки. Можете дивитись на те, як ваші охоронці вбивають наших ворогів, не змінюючи виразу обличчя. Так кажуть всі.
Він деякий час мовчить. Мовчу і я.
Його голова ліниво розвертається. Він дивиться на мене своїми чорними очима, які вбивають мене повністю.
Я можу сама викопати собі яму і залізти в неї.
-А ви такої ж думки про мене?
Яка сексуальна напруга. Я це надовго запам'ятаю.
Видавлюю з себе яскраву посмішку.
-Я ваша секретарка, я думаю про вас якнайкраще.
-Козел - це для вас якнайкраще?
Моя посмішка зникає.
Я ковтаю ком. Дивлюсь на його руки біля ноутбуку, бо страшно глянути в його очі.
-Такого більше не повториться, я обіцяю.
Він мовчить надто довго, і я починаю ще більше лякатись. Переступаю з ноги на ногу.
-Можеш йти. Завтра моя кава має бути за хвилину в кабінеті з того часу, як я захочу її. Buenas noches*.
Моя щелепа відвисає.
