Між нами контракт - Кетрін Огневич
Влад
Те, як вона дивиться на мене, просто зводить з розуму. Я бачу в її очах бажання, але знаю, що не повинен поспішати. Я маю бути з нею вкрай обачним.
— Звучить... захоплююче, — каже вона, дивлячись на мене певний час, а потім відводить погляд убік, немов усвідомила, що дивилася на мене занадто довго. Беру її за руку і веду на кухню, де стоїть забитий продуктами холодильник. Крістіна сідає на високий барний стілець і уважно стежить за моїми пересуваннями. Відкривши холодильник, я дістаю звідти пару яєць і невеликий шматок бекону.
— Сподіваюся, ти любиш яєчню? — запитую я дівчину, коли зачиняю дверцята холодильника ногою, і йду до кухонного острівця посеред кімнати.
— Якщо тільки не підгорілу, — посміхається у відповідь Крістіна, від чого на моїх губах мимоволі з'являється посмішка.
— Я не настільки поганий, як ти думаєш, Лисенятко. Обіцяю, тобі сподобається, — підморгую я їй, чим викликаю в неї сміх, і розбиваю пару яєць над мискою. Поки я збовтую жовтки, Крістіна тягнеться до мене, бере кухонний ніж і забирає бекон. Взявши дошку, вона починає різати його на шматочки, а потім перекладає їх на тарілку і повертає її мені. Я ставлю сковорідку на плиту і починаю готувати яєчню, наспівуючи собі під ніс якусь мелодію, яку нещодавно почув по радіо.
Коли страва нарешті готова, я перекладаю все на тарілки і повертаюся до столу, за яким сидить Крістіна. Вона з радістю забирає в мене тарілку і наколює перший шматочок на виделку. Коли вона скуштувала страву на смак, і потім тихо зітхнула, прикривши очі, я усвідомлюю, що дещо в нижній частині мого тіла починає прокидатися. Тільки не це...
— Ну що, не підгоріло, Лисенятко? — запитую я злегка захриплим голосом, і трохи покашлюю, намагаючись замаскувати свій збуджений голос кашлем.
— Вельми... непогано, — каже вона, розплющуючи очі, і усміхається.
— Радий, що тобі сподобалося, — кажу я, запхаючи в рота величезний шматок яєчні, і намагаюся не витріщатися на неї. Що, мушу визнати, до біса важко.
— Виявляється, у чомусь ти все-таки вправний.
— І в чому ж?
— У готуванні, — каже вона, посміхаючись мені.
— Ну, я багатий на сюрпризи. Ти навіть не уявляєш, як багато талантів у мене є, — вона починає сміятися, і її сміх мимоволі передається мені.
— Гм... так дивно, — каже Крістіна, коли її сміх затихає, і вона пильно дивиться на мене.
— Що саме?
— Поводитися так, ніби... Ніби ми нормальна пара, а не...
— А не люди, чиї життя залежать від якихось дурнів, у яких явно не все гаразд із головою?
— Саме так.
— Як гадаєш, якби... Якби ми зустрілися з тобою за інших обставин, ти... ти б дала мені шанс? — запитую я її, затамувавши подих в очікуванні її відповіді. Дівчина якийсь час дивиться на мене, обмірковуючи мої слова.
— Можливо... Як не крути, ти досить гарненький засранець.
— Тож значить, я тобі подобаюся? — запитую я, поклавши виделку на стіл, і бачу, на її щоках виступає чарівний рум'янець.
— Я цього не казала, — пробурчала вона у відповідь.
— Але ти вважаєш мене привабливим...
— Я не... Так! Ні... Тобто... Я... — вона важко зітхає, а потім бере тарілку зі столу і йде до плити. Ну ось, момент втрачений. Я знову збентежив її.
Встаю з-за столу і йду до неї, поки вона миє тарілку в раковині. Обхоплюю руками її талію, і вкотре дивуюся тому, якою крихітною вона здається в моїх обіймах.
— Вибач. Я не хотів тебе бентежити. Іноді я забуваю, яким бовдуром можу бути.
— Так, це точно... — тихо каже вона у відповідь, а потім вимикає кран і витирає рушником тарілку.
— І все ж ти не відповіла.
— На що?
— Я тобі подобаюся?
Боже, нехай вона скаже "так", благаю!
— Можливо...
Що ж, це теж непогано. Звісно, не зовсім те, що я хотів почути, і все ж більш ймовірно, що відповідь усе-таки "так", нехай вона й не сказала цього.
— Тоді я зроблю все, щоб тобі сподобається, Лисенятко...
Крістіна
Наступні кілька днів напрочуд минули досить таки добре. Ми з Владом купалися, засмагали і часто вирушали на пікнік. Вечорами ми дивилися фільми, і я була здивована, коли той чи інший раз він зривав з моїх губ поцілунки, але не заходив далі. Не те, щоб я наполягала на цьому, але...
Мені здавалося, що він був украй стриманим і намагався поводитися, як джентльмен. Що, мушу визнати, мене дуже здивувало. Я не думала, що він може бути таким. Такого Влада я ще не зустрічала. Я звикла, що він поводиться як зарозумілий засранець, але виявляється, що я бачила лише один бік медалі. Виявляється, він міг бути... милим. Так-так, я сказала саме це!
Наприклад, сьогодні вранці він приніс мені каву в ліжко. Я була трохи в ступорі від усього, що відбувається, але принаймні тепер наші стосунки хоч трохи налагодилися. Так, звісно ж, нас не можна назвати типовими чоловіком і дружиною, але зараз усе скидалося на залицяння, такий собі цукерково-букетний період.
Я вже казала, що вчора він приніс мені квіти? Я й гадки не маю, де він їх знайшов, але букет орхідей досі стояв на моїй тумбочці біля ліжка. Ось і зараз ми валялися на пляжі, насолоджуючись сонячними променями. Ну, точніше кажучи, я насолоджувалася ними, поки Влад не завів розмову про те, що я можу обгоріти і мені не завадило б ще намазатися сонцезахисним кремом. І, звісно ж, він зголосився намазати мені спинку.
— Я тобі вже кілька разів сказала, що цього не потрібно! — бурчу я, поки він влаштовується позаду мене, відкриваючи крем.
— Ну, я ж піклуюся про тебе, Лисенятко, — почулося у відповідь, коли я здригнулася від відчуття холодного крему на розпаленій шкірі.
— Так-так, звісно. Не виправдовуйся. Ти просто хотів підібратися до моєї дупи, на яку постійно витріщаєшся, Жданов! — пирхнула я, коли його сильні руки почали ретельно розтирати крем на моїй шкірі, і я дозволила собі прикрити очі, намагаючись не застогнати від відчуття сильних рук, які так добряче розминали мою спинку.
— Між іншим, твоя дупа має просто відпадний вигляд у цьому купальнику, — сказав він дещо захриплим голосом, від чого в мене на шкірі виступили си́роти.
— Між іншим, я не ношу такі купальники. Але ти, як на зло, поклав саме його!
— І не дарма... Досить таки гарний вигляд, Лисеня. Мені подобається...
— Впевнена, що ти поклав його спеціально для того, щоб витріщатися на мене ще більше, ніж зазвичай!
— Саме тому я і поклав його. Я знав, що ти матимеш чудовий вигляд у ньому. Саме так, як я й уявляв...
— Тобто?
— У своїх фантазіях, звісно.
— І в яких саме?
— Скоро дізнаєшся, Лисенятко...
