Між нами контракт - Кетрін Огневич
Мимоволі озираюся на всі боки, і раптово мій погляд зупиняється на вікні, яке розташоване поруч зі мною. Я посуваюся ближче, і бачу крихітні точки в самому низу, а поруч біліють пухнасті хмаринки.
От чорт забирай, як я опинилася в літаку?
До того ж, ще й у приватному, враховуючи той факт, що крім нас тут нікого не було. Починаю перебирати спогади, намагаючись пригадати, коли ж я опинилася на борту літака. Пам'ятаю, як пішла в їдальню, як зустріла там Влада, ще Бойко до мене причепилася, а потім... Потім ми просто пили каву, і я зібралася йти. Так, а що далі було?
А далі повний провал!
Я встаю зі свого місця і прямую до цього сплячого нахаби, з якого збираюся добряче витрясти відповіді на мої запитання. Варто було мені добряче стусанути хлопця по плечах, як він одразу ж просинається. Жданов дивиться на мене сонним поглядом, а потім знову заплющує очі.
— Ти охренів?! — Я знову починаю смикати його, поки він не здригається, і його погляд не фокусується на мені.
— Дідько, ти прокинулася!
— Та ти прям у нас капітан очевидність, Жданов! Якого хріна я тут роблю? Не хочеш нічого пояснити?
Я обводжу руками салон літака і дивлюся на нього, розмірковуючи над тим, що ж він зараз скаже.
— Е... Тут така справа... Як би тобі пояснити... — починає він мимрити, що мене конкретно дратує.
— Та кажи вже як є!
— Мені сьогодні дзвонив батько. Він мав приїхати за нами, щоб потім відправити нас на Балі. Ну, я подумав, що ти розлютишся, якщо мій татусь-мерзотник знову викине якийсь номер, тому взяв усе на себе.
— І що конкретно?
— Ну, я переймався, що ти почнеш у паніці метушитися туди-сюди, і...
— І що?
— І довелося підсипати тобі снодійне в каву, щоб... е... якось полегшити весь цей складний процес...
— Що?!
Неможливо передати, наскільки сильно я зараз була зла на нього!
Мені хотілося добряче відлупцювати його кулаками. І, звичайно ж, не з любов'ю, як це має робити любляча дружина, а так, щоб у нього потім залишилися синці.
— Жданов, ти ідіот! Кретин! Справжнісінький бовдур! Та ти...
Він миттєво хапає мене за ноги, і я дивовижним чином опиняюся в нього на колінах. Я відкриваю рота, щоб й далі лаяти хлопцч, але він просто цілує мене в губи, що збиває мене з пантелику.
Хай йому грець, ну чому він завжди цілує мене, коли ми з ним сперечаємося?
Я ненадовго забуваю про все, що хотіла йому висловити. Його руки міцно тримають мене, не даючи вирватися з його полону. Він відхиляється, і дивиться на мене поглядом щеня, що благає господаря дати йому ще одну кісточку.
— Вибач. Я знав, що тобі це не сподобається...
Що саме? Поцілунок?
"От ідіотка, він же говорить за снодійне!", подумки ляскаю себе по лобі, намагаючись не звертати уваги на свій внутрішній голос.
— Так, а кому ж таке сподобається, га? — важко зітхаю я, і кладу йому голову на плече. — Ти міг би не влаштовувати весь цей цирк, а просто сказати мені, розумієш?
— Що?! — дивується Жданов, від чого я ледь не підстрибую в нього на колінах. — Хочеш сказати, що ти б без істерик сіла в літак?
— Знову цей здивований тон... — бурмочу я собі під ніс, а потім піднімаю голову, щоб подивитися на нього. - До твого відома, я не така вже й божевільна, як ти думаєш. Так, я могла б нервувати трохи, але ми б усе одно щось придумали. Разом. А ти все зробив по-своєму..
Я намагаюся встати з його колін, але він так міцно тримає мене в своїх обіймах, що я залишаю будь-які спроби звільнитися.
— Ну, я ж не думав...
— Індик теж не думав, і потрапив у борщ! — буркнула я у відповідь, чим викликала сміх у цього йолопа.
—У суп, взагалі-то! — каже він, досі кепкуючи з мене, коли я знову намагаюся злізти з нього, але куди вже там!
— Відпусти!
— Ні, Лисенятко, я тебе тепер нікуди не відпущу... Принаймні, поки ми не опинимося на Мальдівах.
— На Мальдівах? Ми летимо на Мальдіви?
Я миттєво забуваю про те, як злилася на нього, і моєму здивуванню немає меж. Коли, чорт забирай, він встиг усе так швидко провернути, і звідки в нього приватний літак? О боги, занадто багато запитань, але я не буду їх йому ставити.
— Так, Лисеня, ми летимо на Мальдіви...
