Кролик розбагатів - Апдайк Джон

В кінці шестидесятого року у нас вже був Скотт — в минулому місяці йому виповнилося дев'ятнадцять, народився під Різдво — такі діти завжди не добирають подарунків.

— А потім дочка — коли ж вона народилася? Еннабел.

— На наступний рік. Френк поспішав обзавестися сім'єю. Мати не давала йому одружитися, поки була жива, у всякому разі, він її в цьому вініл.

— Ти брешеш. Я ж бачив дівчину: вона старша, ніж ти говориш.

— Їй вісімнадцять. Хочеш, покажу свідоцтво про народження? — Напевно блефує. Але він каже:

— Ні.

Голос її пом'якшується.

— А що ти так прив'язався до дівчинки? Чому ти не вважаєш, що хлопчисько — твій?

— У мене вже є один син. З мене досить ... — слова вириваються самі собою, — ходячого нещастя. — І раптом запитує: — А де вони? Твої сини?

— Тобі-то яке діло?

— Загалом, ніякого. Просто дивуюся, чому вони не тут, не допомагають тобі.

— Морріс — в школі, він повертається додому на автобусі після трьох. А Скотт працює в Меріленді, в заводських яслах. Я їм сказала обом, і Енні теж: "Їдьте". Мені було тут добре — я тут знайшла притулок, а молодим людям робити тут нічого. Коли Енні і Джеймі Нунмейкер вирішили оселитися разом в Бруер, я не могла сказати "ні", хоча його рідні рішуче були проти. Ми провели даний нараду, і я сказала їм, що вся молодь тепер так надходить — живуть разом, і все прекрасно, вірно? Батьки Джеймі, правда, знають, що я стара шльондра, але мені плювати, що вони думають. Сусіди ніколи не втручаються в наше життя, і ми в їх життя не втручаємося. Френк і старий Бленкенбіллер п'ятнадцять років не розмовляли після того, як Френк почав до мене залицятися. — Вона зауважує, що відволіклася, і каже:— Еннабел з цим хлопцем все життя не пробуде. Він взагалі-то славний, але ...

— Я с тобой согласен, — каже Кролик, точно його запитують. Він бачить, що Рут самотня і їй хочеться поговорити, і йому від цього стає не по собі. Він совається на старому чорному дивані. Пружини скриплять. На вулиці, мабуть, змінився вітер, і струмом повітря дим від сирих полін спіраллю викинуло в кімнату.

Рут кидає погляд на фотографії померлої пари в рамках над його головою, схожих на різьблені труни, і зізнається:

— Навіть коли Френк був здоровий, йому довелося зайнятися доставкою діточок в школу, щоб зводити кінці з кінцями. А я тепер здаю в оренду великі поля і роблю вирубку, щоб все тут не заросло. Головні мої вороги — це кущі і рахунки за солярку.

— Н-да, — зітхає він. — Важко.

Фріцці, розбуджена чимось тривожним, прівідевшіеся їй уві сні, коли вона лежала, смикаючи лапами, раптом піднімається і йде на Гаррі, немов збираючись на нього загавкати, але замість цього знову опускається на килим і довірливо згортається у його ніг. А Гаррі, простягнувши довгу руку, бере фотографію дочки з книжкової полиці. Рут не заперечує. Він уважно вивчає бліде, немов світиться зсередини особа в рамці з коричневого картону: на дивному, в блакитних патьоках тлі, такою собі підробці під небо, дівчина дивиться кудись повз нього. Кругле, міцне, як яблуко, завдяки глянсуватою папері і ретуші при друку, особа не тільки не видає своєї таємниці, а, навпаки, здається ще більш таємничим — настільки ж незрозуміле по вигляду, як ті форми морського життя, що висвічували прожектори під містками у казино.Рот вона успадкувала від матері — цю верхню припухлі губу він помітив ще в магазині. І ці немов квадратні очні западини, хоча брови у неї більш вигнуті, ніж у Рут, а волосся, навіть пригладжене до блиску для фотографії, виглядають більш покірними. Гаррі розглядає вухо, шукаючи щербинку на мочці, як у Нельсона, але для цього у дівчинки повинні бути підняті волосся. Носик у неї витончений і маленький, трохи кирпатий, так що видно ніздрі, — при такому носику нижня частина обличчя здається важкою, ще не сформувалася. Світлу шкіру і холодне світло в очах цілком можна віднести за рахунок шведів і їх засніженого світу — те ж саме він вгледів і в своїй особі в дзеркалі ванної кімнати Меркеттов. Його кров. І раптом Гаррі разом з Еннабел заходить, прочекавши в безладної черзі школярів, за фіранку в кутку гімнастичного залу і бачить, як,засліплена несподівано яскравим світлом, вона позує для потомства, для фотографа, для дружка і для мами, для свого часу, нарешті, яке котиться як колесо і ніхто його не в силах затримати, — настала хвилина Вищиритися в порожнечу і, надавши особі відповідний вираз, стати зіркою.

— Вона — вилита я.

Тепер уже Рут регоче:

— Бажане видаєш за дійсне.

— Ні правда. Коли вона вперше з'явилася в магазин, мене ніби оглушило — може, її ноги, не знаю що. У неї ж не твої ноги. — А ноги у Рут товсті і переливалися білизною, коли вона ходила гола по кімнаті.

— У Френка теж були непогані ноги. Поки він не розпустив себе, його можна було назвати навіть струнким. І високим, коли він стояв прямо. Люблю я, видно, великих чоловіків. А ось хлопчики — жоден з них не успадкував його зростання.

— М-да, Нельсон теж не такий, як я. Козявка, зовсім як його матуся.

— Ти, значить, як і раніше з Дженіс. Свого часу ти називав її ідіоткою, — нагадала йому Рут. Вона відчуває себе тепер уже цілком затишно в цій ситуації — відкинулася в гойдалці і погойдується, ноги в шкарпетках стосуються статі то кінчиками пальців, то п'ятами, потім знову кінчиками пальців. — Власне, з якого дива мені розповідати тобі моє життя, коли ти ні слова не говориш про себе?

— Життя у мене досить пересічна, — говорить він. — Не тримай на мене зла за те, що я залишився з Дженіс.

— О Господи, ні, звичайно. Мені просто шкода її.

— Сестринські почуття, — каже він з посмішкою.

Жир заліг на обличчі Рут не м'яка округлостями, а шишками, так що, коли вона піднімає голову, здається, ніби у неї виросли на обличчі зайві кістки. Якийсь зловмисник випнув їх.

— А ти зовсім запаморочив голову Енні, — переводить розмову на іншу тему Рут. — Вона кілька разів запитувала мене, чи чула я про тебе — адже ти ж був героєм баскетболу. Я сказала, що ми з тобою вчилися в різних школах. Вона була так розчарована, коли вони з Джеймі вирушили забирати машину, а тебе там не було. Джеймі-то більше схилявся купити "фієсту".

— Значить, ти вважаєш, що Джеймі для неї не знахідка?

— Знахідка, але лише на час. Ти ж його бачив. Він такий пересічний.

— Сподіваюся, вона не ...

— Чи не піде на моє доріжці? Ні, все б удет в порядку. Повії нині перевелися — кругом одні тільки здорові молоді жінки. До того ж я виростила її дуже наївною. Власне, я завжди вважала себе наївною.

— Всі ми наївні, Рут.

Їй явно подобається, що він назвав її по імені, — треба бути обережнішим. Він ставить фотографію на місце і дивиться на неї здалеку — Еннабел між двома братами.

— А як у тебе з грошима? — запитує він, намагаючись, щоб питання прозвучало як би ненароком. — Не треба трохи допомогти дівчинці? Я міг би дати тобі грошей таким чином, щоб це не виглядало, ніби вони з неба впали. Наприклад, на навчання дівчинки, якщо вона хоче отримати освіту. — Він червоніє, і те, що Рут мовчить, не полегшує справи. Гойдалка перестала захитався.

Нарешті Рут вимовляє:

— Це, по-моєму, називається віддавати старі борги.

— Я ж не тобі їх дам, а їй. Причому багато дати я не можу. Я хочу сказати, я ж не багач. Але якщо пара тисяч для вашого бюджету має значення ...

Він не докінчує фрази в надії, що його перервуть. Не може він дивитися на неї — на це незнайоме, розплився обличчя. Голос її, коли вона починає говорити, звучить зневажливо, хрипко, як багато років тому, коли вони розмовляли лежачи в ліжку.

— Заспокойся. Можеш не хвилюватися, я тебе не подловлю. Якщо мені дійсно стане важко, я можу продати шматок землі вздовж дороги — п'ять тисяч за акр, такі гроші тут вона стоїть. Словом, Кролик, повір мені. Вона не твоя.

— О'кей. Раз ти так говориш. — І, відчувши величезне полегшення, він встає.

Вона встає теж, і, коли вони обидва так стоять, вся ця набута за роки плоть немов спадає з них, і молодий чоловік і молода жінка, що жила на другому поверсі будинку на Літньої вулиці, навпроти великої церкви з вапняку, знову стоять один проти одного , відокремлені стінами від решти світу — як і тоді, в кімнаті, що належала їй.

— Ось що, — шипить вона, як йому здається, з насолодою; перекошене обличчя блищить. — Я ніколи не доставила б тобі такого задоволення і не сказала б, що дівчинка твоя, навіть пообіцяй ти мені мільйон доларів. Виховала-то її я. Ми з нею чимало провели часу тут, а де, чорт забирай, був ти? В ту пору, коли ми зустрілися з тобою у Кролла, нічого ж за цим не послідувало, але ж я всі ці роки знала, де ти і як ти, тобі ж було наплювати, що відбувається зі мною або з моєю дитиною, та й взагалі ...

— Ти ж була заміжня, — м'яко вимовляє він. Моєю дитиною — як-то це дивно прозвучало.

— Звичайно, — поспішає вставити вона. — І за людиною набагато краще за тебе — таким ти ніколи не будеш, скільки не язви, у дітей був чудовий батько, і вони це знають. Коли він помер, ми продовжували жити по заведеним їм правилами, точно він все ще з нами, — ось який це був чоловік. А як ти там живеш своїм дрібної Житенко в Маунт-Джадж, я ж ні чорта не знаю ...

— Ми переїжджаємо, — повідомляє він їй. — В Пенн-Парк.

— Лихо. Там тобі саме місце, з цими задаваламі. Треба було тобі піти від цієї твоєї ідіотки двадцять років тому — для її і для твого ж блага, але ти не пішов, так що тепер варісь в цьому котлі, варісь, але залиш мою Енні в спокої. Жах, Гаррі, та й годі. На саму думку, що ти вважаєш її своєю дочкою, мені починає здаватися, ніби її виваляли в лайні.

Він з трубним звуком випускає повітря через ніс.

— А в тебе як і раніше добрий язичок, — говорить він.

Їй стає ніяково; її волосся з сивиною розтріпалися, і вона пригладжує їх долонями так, точно хоче розчавити щось затамувавши в голові.

— Не треба було мені так говорити, просто дуже вже це страшно — то, як ти прийшов сюди, виряджений в пух і прах, і зажадав у мене мою дочку. Ти навів мене на думку, що, чи не зроби я аборту, що не поступися батькам, все було б інакше і у нас могла б бути зараз дочка. Але ти ж ...

— Я знаю. Ти правильно вчинила. — Він відчуває, що вона бореться з собою: їй хочеться доторкнутися до нього, припасти до нього і щоб він стиснув її в своїх незграбних обіймах.